Історія Косова

Люди на території міста Косова жили, очевидно, з дуже давніх часів. Адже тут були соляні джерела, а вони в давнину становили велику цінність. У самому місті археологічні дослідження майже не проводились, але неподалік нього зроблено важливі знахідки. Так, між Косовом і Хімчином у 1912 р. знайдено мідну сокирку. Мідний вік, або енеоліт, тривав приблизно від 2500 до 1800 років до нашої ери. У Вербівці виявлено залишки бронзоливарного цеху та курган, датовані III-IV ст. нашої ери. Значно давніші сліди перебування людей (XX-IV тисячоліття до н.е.) виявлено в Уторопах, Шешорах, Лючі, Космачі, Рожнові.

Але постійні поселення виникли тут на початку XIV ст. за часів Галицько-Волинської держави. У 1318 р. було засновано село Косово. По занепаді цієї колись могутньої держави наш край у 1340 р. потрапляє під владу Молдавського воєводства. У 1370-1387 pp. Галичина перебувала під владою Угорщини. З 1395 р. ним надовго оволоділа Польща. На той час Польща вже об’єдналась з Литвою в єдину державу (Кревська унія 1385 р.) з литовцем королем Ягайлом на троні. Землі колишньої Русі управлялися молодшим братом короля Свидригайлом, який провадив багаторічну, але невдалу боротьбу за збереження окремішності своїх володінь. Його підтримували українські князі та бояри, які боялися (і не безпідставно) насильницького окатоличення і втрати своїх дотеперішніх привілеїв. З 1411 року польський король Владислав Ягайло віддає Покуття на 20 років як застав молдавському господареві Олександрові.

Перший документ, що стосується Косова і зберігся, це дарча грамота князя Свидригайла молдавському бояринові Владові Драгосиновичу (1424 p.), написана книжною українською мовою, яка в Литовській державі була офіційною. Тісні стосунки з молдаванами (волохами) були не випадковими: адже молдавани були православними, мова державних документів у них була книжна українська, тож союз із ними міг допомогти в протистоянні польській експансії. У складі Речі Посполитої наш край перебував чотири століття, до 1772 p., коли, внаслідок т.зв. першого розбору, здійсненого Росією, Пруссією та Австрією, Галичина була приєднана до Австрійської імперії.

Загальний вид Косова

За часів Речі Посполитої Косів номінально належав до т.зв. королівщин, тобто державних володінь. Насправді він був власністю снятинських старост, які ним управляли, та інших магнатів. Вони передоручали збирання податків та повинностей орендарям-євреям, які пильно дбали, щоб мати з цього добрий зиск. Такий подвійний гніт робив становище наших предків тяжким, іноді нестерпним, що призводило до їх участі в повстаннях та опришківському русі. Найбільшими були повстання в 1490 p. під проводом Мухи та під проводом Семена Височана в 1648 р.

До середини XVI ст. Косів був селом. У 1565 р. біля нього, ближче до соляних джерел, засновано містечко, яке спочатку звалося Риків, а згодом перейняло назву села, яке стало зватися Старим Косовом. Місто стало осідком орендарів, лихварів, тут нагромаджувалися значні багатства, джерелом яких була насамперед торгівля сіллю. Це приваблювало опришків, які не раз чинили напади на Косів. У XVIII ст. тут була вже значна єврейська громада, і саме Косів та його околиці стали колискою хасидизму — дуже поширеної, впливової течії в юдейській релігії.

Колишні соляні копальні

Кос — ім’я ймовірного першого поселенця чи засновника Косова, що як село існувало з 1318 р. Галицьким князем у той час був Лев II. Польський дослідник Ян Фальковський у праці «Polnocno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny» (Львів, 1938) подає переказ, що першим ґаздою Старого Косова був Косован, звідки й пішла назва села (с. 26). Але ймовірніше, що, навпаки, прізвисько Косован пішло від місцевості Косів.

Кос (Кіс) — давнє спільнослов’янське слово, що існує у верхньолужицькій, нижньолужицькій, словацькій, словенській, болгарській та українській мовах і означає назву птаха чорний дрізд (Turdus metula L), або шпак. Надавання людям назви птахів та інших тварин має дуже давню й досі живу традицію (пор. сучасні прізвища Орел, Ворон, Шпак, Горобець, Крук, Беркут, Соловей тощо). Так само давнім є звичай називати населений пункт ім’ям його засновника чи першого мешканця (пор. Львів — від кн. Лева, Київ — від кн. Кия та ін.).

Давня назва Косово була присвійним прикметником і вказувала, що це село — власність Коса. Можливо, то був боярин чи дружинник, якому галицький князь за якісь заслуги надав у володіння землю в прекрасній місцевості: широка долина, придатна для землеробства, річка, багата на рибу, великі дубові та букові ліси, соляні джерела... Косівська долина привабила й ченців, які заснували тут монастир, але ближче до підніжжя гір, де вони почувалися затишніше.

За часів Речі Посполитої офіційною назвою була Kosow, що польською означає також “власність Коса”. Згодом, у XIX ст., назву міста почали по-українськи передавати в перекладі з польської як Косів. Аналогічна назва є в Югославії.

Понад п’ятсот років гуцули жили під чужоземним пануванням, але не змирилися з ним, зберегли свою мову, побут, звичаї, мистецтво.