|
Ку́ти — селище міського типу. Перша письмова згадка в 1427 році, про Кути місто — 1715 р. Кількість населення 4273 чоловік, відстань від райцентру — 10 км, від залізничної станції Вижниця — 1,2 км. Основне населення — українці (біля 98%), є й білоруси, росіяни, поляки, вірмени і навіть гагаузи. У селищі 2 школи, 2 дитячі садки, Кутська міська лікарня на 110 ліжок, протитуберкульозний диспансер, дерматологічний відділ Косівської ЦРЛ. Діють приватні магазини, пекарня, будинок побуту, готель. Вихідці з Кут — письменниця Віра Вовк (нині живе у Бразилії), Л. Коротницька — артистка, хормейстер (США). Відвідували Кути В. Стефаник, І. Франко, Леся Українка, М. Драгоманов. Пам’ятки історії та культури: дві церкви та костьол, пам’ятник Т. Шевченкові (1961 р.), братська могила радянських солдатів та офіцерів, символічна могила полеглих за волю України, городище Х–ХIII ст. (відкрите 1930 року). Селище зазнало великих втрату 1940–50 рр. від німецьких окупантів (знищено все єврейське населення) та радянських репресивних органів (понад 180 чоловік). Місто Кути і село Старі Кути відомі в першій половині ХІХ століття своєю чорнолощеною керамікою і вважаються одним із старійших центрів гуцульської кераміки. Народна кераміка карпатського регіону (Кути, Косів) має спільне походження з керамікою Коломийщини. Для всіх ентографічних районів України, так як в цілому для гончарного промислу основними видами є: столовий посуд-миски, тарілки; посуд для варіння — горщики, ринки; посуд продуктовий — катки та великі горщики (ємкості для зберігання крупи і т.п.). Такі вироби вироблялись в Кутах, на Косівщині і на Коломийщині. Але крім них тут вироблялись: «кулешники» — для кулеші, «варильники» — для голубців, «варінчи» — для варіння різних страв, «водопійча» — глек для води, «гладунці», «гладушники» — для молока, «макотрики» — для тертя маку, «макутри» — для печені, куті, вареників та малі «макутри» (того ж призначення), різні «батьки», «діжиці» (як ємкості для меду, бринзи, маринування, соління грибів, зброджжування афин (чорниць) та ін.). Вдале природне поєднання контурного рисунку і кольорового розпису зображень є технічною рисою декоративних рішень знаменитої гуцульської кераміки сучасності. Техніка контурного рисунку дала можливість народним майстрам прикрасити свої вироби геометричним та рослинним орнаментом. Як головний жанр на фоні геометричного та рослинного орнаменту в гуцульську кераміку увійшли фігурні сюжети, сцени, що виділило її неповторність і самобутність. Тут кераміка випередила всі види образотворчого мистецтва. Керамічний живопис розкриває побут, світогляд відношення до навколишнього середовища, влади, сил природи, таких понять як воля, любов, музика, спів мешканців Карпат і їх відношення до свого оточення. |
