Форталіція

На вершині Міської гори збереглися фраґменти земляних валів і ровів, які в літературі (путівники, «Історія міст і сіл…», газетні статті) прийнято характеризувати, як сліди замку ХVІ - ХVІІ ст. Про замок говорять також місцеві жителі. Проте таке твердження не зовсім точне. Річ у тім, що в ХVІІ–ХVІІІ століттях тут була дерев’яна оборонна садиба шляхтича, котру й справді називали в актах першої половини ХVІІ ст. ‘замчиком’ і навіть ‘замком’. Насправді це був більш показний дерев’яний двір (садиба), який тільки тому, що був обведений укріпленим окопом (валом і ровом), дістав назву ‘замчика’. Щоб відрізнити від справжнього замку, званого ‘аркс’, такі садиби в ХVІІ ст. називали також ‘форталіціями’. Отже, на Міській горі заціліли рештки форталіції.

Косівська форталіція (замок)
Косівський замок (форталіція). Художник М. Кознюк

Косівську форталіцію збудували невдовзі після заснування міста. Згідно із задумом, її пов’язали з містом у одноцілість на основі єдиної модульної сітки, а саме: розташували на продовженні осей головного міського майдану Ринку і визначили розмір у межах осей 150х200 ліктів. Щоправда, розмістили форталіцію на сімдесят метрів вище Ринку — на верхівці Міської (або Піскової) гори, завдяки чому вона домінувала над цілим містом, виразно вказуючи на підпорядкованість Косова, як приватного містечка, шляхетській владі.

Метою форталіції був захист від нападів татар і турків, опришків і від т.зв. ‘заїздів’ інших шляхтичів. З північного боку оборонність забезпечувалась прямовисним скелястим схилом, що нависає над середмістям. З інших боків, де схили пологіші, садибу було обведено окопами, тобто валами (заввишки 5 м) і ровами, котрі заповнювалися водою.

Крім окопів, форталіції звичайно обносили ще й частоколом з міцних дерев’яних вібляків, гостро затесаних і зв’язаних терням угорі, зате щільно один біля одного повкопуваних у землю. Ті палі виступали принаймні на зріст людини, пересічно на два метри. Деякі з них на стиках по середині висоти мали повирізувані отвори-стрільниці, через які оборонці могли разити нападників. Такий частокіл установлювався на валу при зовнішньому краю, так що схил рову починався відразу біля підніжжя частоколу. Робили так з розмислом, щоб ані напасник, ані жодні предмети біля зовнішньої сторони частоколу не могли утриматися.

У прогалині між двома східніми валами містилася в’їздова брама. Такі брами зазвичай зводились у формі вежі на кілька ярусів. Тільки середня частина нижнього ярусу завширш більш-менш три метри призначалася на проїзд. У прилеглій до проїзду частині з одного боку мали бути сходи, що вели нагору, з другого — притулок для сторожа-воротаря. Брама мусіла щільно замикатися найперше міцними ворітьми, оббитими залізною бляхою і штабами окованими. Друге замкнення брами становила ‘борона’, або ґрати. Нарешті третє замкнення творила піднесена частина стяганого моста, що перекидався через рів з водою, а при небезпеці підіймався, повністю затуляючи отвір брами. Над проїздом мусіло бути верхнє приміщення, де поміщалися ґрати та механізми для опускання тих же ґрат і підняття моста, а також помешкання воротаря. На інших поверхах розміщалися оборонці. Найвищий поверх вежі часто оточували надвішеною ґалерійкою, так що через отвори, виконані в підлозі надвішеної частини, невидимі оборонці могли згори вигідно вражати напасників.

На рогах валів (принаймні з двох боків брами) були насипані бастіони, на яких стояли дерев’яні вежі-бійниці з кам’яними підмурівками, звідки вівся флянковий (поздовжній) обстріл ворога, що, подолавши рови, вторгався на вали і починав рубати, палити або іншим способом нищити частоколи.

Всередині укріплень з правила були найважливіші двірські будівлі: сам двір (помешкання пана-дідича), дім управителя-підстарости, службово - господарчий будинок, шпихлір, комора, склад дорогоцінних речей. Були тут також сад і город.

Мабуть, косівська форталіція найкраще виглядала зі сходу — з вербовецьких горбів, що тягнуться до Пістинського лісу, передусім з кутка Скуртаво. Звідси об’ємно-просторова композиція садиби мала розкриватися найбільш повно: вивершуючи Міську гору, гейби вінок чи корона, укріплення садиби (окопи з частоколом, в’їздова брама на кілька ярусів і наріжні вежі) разом із внутрішніми забудованнями (житловими та господарчими), очевидно, вирисовувалися живописною сильветою на фоні гір, що оточують Косів.

Багато інших будівель, приналежних до двору, стояли дальше від нього, за межами окопів. Найважливішими з них були: фільварок, млин і корчма. В центрі Косова, під Міською горою, донедавна було розміщене лісництво у довгих будинках, які тутешні люди називали ‘конюшнями від замку’.

Всі будівлі у форталіціях споруджували виключно з дерева, застосовуючи зрубову конструкцію ‘у вугли’; дахи крили ґонтами. Теслярські роботи виконували, звичайно, місцеві майстри. Фелікс Марковскі вважав, що шляхетський двір бере початок від звичайної селянської хати, а форталіція — від селянської садиби у формі замкненого двору, насамперед гуцульської ґражди.

Міська гора у центрі Косова
Міська гора у центрі Косова

Через те що на Міській горі була розміщена оборонна садиба, її ще недавно звали Замковою, або Замчищем. В останній чверті ХVIII cт. косівська форталіція, як і інші в Галичині, втратила своє значення, бо в наслідок російсько-турецьких воєн ліквідовано найбільшу загрозу — з боку татар і турків, а після першого поділу Польщі 1772 р., коли Галичину зайняла Австрія, уряд останньої послідовними заходами, особливо організацією жандармерії, майже повністю спинив напади опришків.

Пізніше на території форталіції, над самим урвищем, з’явилося два хрести: великий — залізний, і малий — дерев’яний. Перший, згідно з переказами, був присвячений скасуванню панщини та впровадженню конституційного правління в 1848 р.; сягав приблизно десятиметрової висоти і спостерігався зі всіх боків з міста довкола гори; внизу був обкладений каменями, які утворювали п’єдестал у формі зрізаної трикутньої піраміди із залізною огорожею зверху, з середини якої виростав чотиригранний стрижень хреста, внизу — грубий, прикрашений рельєфним рослинним орнаментом, угорі — тонший; хрест розібрано в 1939 р. з наказу новоприбулої радянської влади. Другий хрест, який, за народньою версією, поставив Довбуш двом убитим тут опришкам зі свого загону, знято в сімдесятих роках — тоді , коли провадилася горезвісна атеїстична кампанія. Каміння на п’єдестал залізного хреста правдоподібно брали з підмурків форталіції. Згідно з розповідями, частину цього будівельного матеріялу використали на будинок рабина.

Цікаво, що 1934 р., під час будівництва біля Міської гори фундаментів автобусного двірця мулярі наштовхнулися на кам’яне склепіння підземного льоху, котрий, як припускалося, становив частину проходу, що вів з колишнього замку (форталіції). Подальша доля цієї знахідки невідома.

1968 р., тоді як на території форталіції будували пам’ятник косівським жидам, розстріляним на цьому місці німцями, розсунуто західній вал і частково пошкоджено інші. 1987 р., коли на Міській горі було розпочато будівництво парку культури, біля підніжжя східніх валів велися земляні роботи для влаштування спортивних майданчиків, а в самих валах прорили ступені на глядацькі лави і забетонували їх. Невдовзі будівництво припинено як недоцільне.

Яскравими штрихами до образу косівської форталіції можуть слугувати розповіді місцевих старожильців. Один із них, покійний уже Пророчук Василь Васильович, 1918 р. н., який тут недалеко жив, багато сам бачив, багато чув від діда й тата, також від старожитців-сусідів. Тато його прожив більше вісімдесятьох років, дідо — 95. Ось що розповів Василь Васильович 8 травня 1988 року. Замок побудував Косован, — той самий, що заснував Косів. Ще донедавна вали ішли повністю навколо рівної площі всередині і ще з метер виступали над площею. Коли робили пам’ятник, один вал розсунули, а в інших зрізали вершок. Навколо великих валів ішли другі — малі і утворювали рови. Рови були заповнені водою. Посередині були ворота, а перед ними перекидався міст через рів. Біля воріт збереглося чотирикутнє заглиблення. По його кутах колись було чотири виходи з тунелю. Починався тунель унизу, за Пістинською дорогою — там, де видно старі дуби — їм по триста років. Коли набігали турки і татари, люди тим тунелем тікали в замок. Тепер вхід у тунель завалено. Завалив його пан, аби до нього в маєток не заходили злодії. Дехто пробував іти цим тунелем, але доходили лишень до середини — дальше боялися.

Василь Васильович пам’ятав що перед війною на куті двох валів (тобто на бастіоні) десь на метер понад землею виступало муровання. То була колись вишка — така як у козаків, — з якої через віконця дивилися, чи не скачуть татари. Такі вишки були на чотирьох кутах замку.

Пророчук згадував, що донедавна біля самого обриву стояли два хрести, з десять метрів один від одного. Один хрест — Довбушів, другий — на знищення панщини. Від Довбушевого хреста в землі залишилася плита. Нагромаджені один на одному камені доверху звужувалися, зверху височів сам хрест. Зняли ці хрести тоді, коли знімали всі хрести і каплиці.

У передвоєнні роки привезли сюди з Криму рідкісні дерева. Одне з них так рясно цвіло, що бджоли роєм на нього налітали. Ці дерева знищено, як не дивно, в наш час. Зразу по війні сам Пророчук посадив дерева навколо однієї з ям із останками розстріляних. «Тепер — продовжував Василь Васильович — усе тут захарастили, зробили звалище коло пам’ятника, сиплять сміття на цвинтар, розкладають ватри над самим обривом, пообшмалювали кору дерев, понароблювали столиків, щоби було де пити. Скільки живу, а такого чуда ще не видів, аби так понищили природу. Але вали полито кров’ю, тут оборонялися від турків і татар. Скільки людей склало голови під валами. А скільки вбили німці. Тут має бути спокій, а не галас».

Письменник Роман Федорів у нарисі «Підкова з Косова» пише, що вали і рови, які збереглися до наших днів на Міській горі, свідчать про велику працьовитість предків.

До сьогодні від колишньої форталіції збереглися три пошкоджені вали, фраґменти ровів і два бастіони. На всій її території ростуть каштани, тополі, клени, липи, смереки. Скелястий схил гори заріс високими вічнозеленими кедрами. У давнину в нашому краю було безліч подібних форталіцій, але жодна не збереглася; тому зацілілі рештки, навіть і в такому стані, являють собою надзвичайну цінність. Під цим оглядом доцільно відновити історичний ляндшафт території форталіції.


Література Середмістя Косів — місто історичне.
Фотоальбом Косів старовинний.
Косів, Гуцульщина та Карпати
Населені пункти
KosivArtНаселені пунктиКосів ‹ Форталіція
ENG УКР
 
 
© 2004—2017 KosivArt