|
а) Протоісторичний (передкняжий) цвинтар у Городі, його рештки було знайдено польськими археологами з Товариства приятелів Гуцульщини в 1934–35 рр. б) Могильний курган з римського періоду (ІІІ-ІV ст. по Христі) на Вербівці відкрито тими ж ученими в той сам час. Чи не цей курган (поперечником 23-25 м, заввишки 1,3 м) досліджували й українські науковці в жовтні 1993 р. на східній околиці Вербівця, поблизу Старого Косова, 180 м на південь від шосе, під час експедиції, зорганізованої Петром Сіреджуком. Наявність такого кургану (самотньої могили) в селі Вербовець Косівського повіту відзначав 1918 р. Богдан Януш, посилаючись на Антона Шнайдера. Однак Шнайдер у 1874 р. в статті «Балаури» писав про могилу не на Вербівці коло Косова, але в селі Вербовець (нині Вербівці) на Городенщині, — як одну з багатьох могил, насипаних у передхристиянські часи на гребенях горбів, званих Балаури (Балагори, Чортові гори або Балки), що тягнуться пасмами поміж сточищами Дністра та Пруту на Покутті, в повітах Товмацькому, Городенському і частково Снятинському, Коломийському та Станиславівському. в) Бронзоливарний осередок на Вербівці, в урочищі «Чернеджишина», на високому лівому березі річки Тарновець; його залишки виявлено під час вище згаданої експедиції 1993 р. Обидві пам’ятки на Вербівці, — і могилу і бронзоливарний осередок, що їх обстежували у 1993 р, — відносять до культури карпатських курганів, поширеної в ІІІ-VІ ст. по Христу на території між Карпатами, Дністром, верхів’ям Серету та річкою Стриєм. Згідно з дослідженнями українських істориків (передусім Маркіяна Смішка) носіями даної культури були карпи, дацьке переважно скотарське плем’я, котре, проживаючи тривалий час у нашому краю поряд зі слов’янами, поступово асимілювалося з ними і перетворилося в одне із західньоукраїнських племен, відоме з літописів під назвою білих хорватів; у ІХ ст. ці хорвати утворили країну Велику Хорватію, яка стала основою майбутнього Галицького (ХІ-ХІІ ст.), а згодом Галицько-Волинського (ХІІІ-ХІV ст.) князівства. г) Город (град) із княжих часів на території села Города, — укріплене поселення біля підніжжя Каменистого хребта, котре задля оборони було розміщене на підвищеному місці між ущелинами річки Рибниці та її допливу; ці природні елементи захисту доповнювалися штучними, передусім ровами, валами, частоколом. Город був одним з численних укріплень Карпатської оборонної лінії, що мала на меті контролювати доступ до основних гірських шляхів та просмиків; у час небезпеки тут також рятувалися жителі навколишніх теренів. Від городу збереглося городище, — місце, де стояв город, і рештки валів; його уперше зафіксував у літературі в кінці ХІХ ст. Леопольд Вайґель. У Европі укріплені поселення відомі від 2-го тисячоліття перед Христом. На Україні було так багато городів, що нормани звали її “землею городів”. Деякі городи стали зародками міст. ґ) Наскельна фортеця княжих часів на Каменистому хребті в Городі. Згідно з науковцем Орестом Мацюком , це була сигнальна оборонна вежа, що нагадувала наскельну фортецю Тустань біля села Урича на Скільщині, але значно менших розмірів. Щодо використання Каменистого хребта для оборони від ворогів, у жителів села Города зберігся був переказ, який 1868 року записав ієрей села Річки Володимир Долинський: «Турків і татар, коли вони на нашу ще нападали область, вибили в Городі саме в тому місці, де дорога облазом веде безпосередньо попри місцевість нині наявного поселення — а то в такий спосіб: Коли турки зайшли під сам облаз, тоді люди на горі в лісі сховані, що були прилагодили собі каменів і ковбків, стали на турків метати ними так сильно що їх усіх побили — одних ковбками та камінням, інші ж падаючи стрімголов у рипу (ущелину, урвище) вбивалися самі, і тоді ріка долиною пливуща була рікою крови. Гора по обидва боки ріки зоветься Каменисте або Каменистий (розуміється ґрунь) від великої кількости каменів і скал на ньому розміщених» (цитовану оповідь подано в перекладі з язичія). |
