|
Де ж та наша Гуцульщина й чим є вона для нас? Гуцульщина — це Східні Карпати. Верховина, Бескид Зелений, або Лісистим званий. Покритий низом листковими деревами, буками, яворами, кленами й вільхами; вище — шпильковими, чатинними смерековими лісами, а ще вище ялицями, а за ними жерепом. Поза границею лісів простягаються полонини з буйними, сочистими травами. На них випасаються стада великого скоту (маржини) й “дроб’єт”, овець — найбільше багатство гуцулів. Дерево з гуцульських лісів дуже високо цінене — годиться не лише як досконалий матеріял будівельний, але й на виріб фортепіянів і інших інструментів та меблів. Колись будували венеціяни з карпатських кедрів кораблі. На жаль, кедри зникли вже, нема кедрових лісів у Карпатах, а модренів теж уже дуже мало залишилось. Наша Гуцульщина — це найвищі гори Східніх Карпат; по цій стороні бистротечих рік — Черемошу й Прута, повіти: Косівський, Надвірнянський і давніше — Печеніжинський; по другій стороні, на Буковині, повіти: Вижницький і Сторожинецький по Радівці і Кімполюнг, а на Закарпатті лісисті простори над двома річками, Чорною і Білою, Тисами, т. зв. Мараморощина. Найвище пасмо в гуцульських Карпатах — Чорногора з “королевою” гірських верхів, Говерлею, “королем” Піп Іваном і стрімким Петросом. Гуцульські Карпати, їх “Бескид Зелений, у три ряди саджений” — це просто рай на землі! Красі наших гуцульських гір немає рівної в цілому світі. Наша Гуцульщина — це наче святиня, здвигнена руками найбільшого митця-будівничого, самого Господа, повна краси й чарів, якими не можна начудуватися й надивуватися. До тієї величньої святині повинні би заходити тільки ті, хто чисті серцем і непорочні духом, ті, хто вміють подивляти красу гірської природи й захоплюватися нею до безтями. Зайшовши на нашу Гуцульщину й пізнавши її, треба впасти на коліна й славити її Творця-Бога. Гуцульщина не лише багата надземською красою, багата ще й скарбами нашого минулого, які зберегла й заховала впродовж віків. У Зеленому Бескиді, в його темних лісах-борах, у скельних печерах, на дні нетрів, у вічних шумах лісів і клекотах шалених потоків, у глибині озер, та й у гарячих серцях й глибинних душах гуцулів заховане первобуття нашого народу, давне, минуле… Тут, у гуцульських горах, як нідеінде, можна почути гомін віків і зачерпнути силу й віру в майбутнє, тут, у зелено-срібних водах озер і рік можна скупати й очистити не лише тіло, але й душу, та карпатським сонцем загріти її, а, вийшовши на верх Говерлі, побачити Бога й почути Його добротливий і ласкавий голос — голос Творця гуцульських гір. |
