Багатство гуцульських гір

Пригляньмось же ближче до тієї нашої славної Гуцульщини, яка любила свобідне життя і довгі віки жила ним і його обороняла, довго ворогам не здавалась…

Гуцульщина — це гори, це частина Карпат, це Бескид лісистий, зелений, із темними віковічними лісами з найвищим гірським пасмом, Чорногорою, понад яку спинаються до небес її верхи.

Понад лісами, під верхами тягнеться просторий килим буйних зелених трав — це полонини, на яких випасали гуцули літом стада рогатого скоту — “маржину”, “ботеї” овець і табуни коней.

Кожна полонина, подібно як і село, чи присілок, мала свою назву. Найбільше знані і просторами перевищуючі другі, це полонини: Ґаджина, Марішеска, Шпиці, Менчул, Смотрич, Кукул, Стайки, Кострича, Радул, Погорілець, Копилаш, Попадя, Старостая, Альбин, Мокрин, Балтагул, Перелуки, Пірє, Штевйора, Чівчин, Куманова, Паляниця, Лустун, Гнитеса; Штефулець, Дуконя, Лудова, Скупова…

Понижче полонин мають свої джерела численні гірські, дикі, шалені потоки. Пробиваються крізь темні ліси й несамовито-скорим бігом продираються крізь звалища скал, і, поборюючи всі перешкоди й перепони, “летять” усе нижче й несуть срібно-зеленаві води до двох гуцульських рік, Черемошу й Прута.

Гуцульські гори не знали ніколи тиші й супокою — бували завжди “голосні”: шумами лісів зимою і літом, клекотом бистрих потоків, ревом збурених филь рік, блискавицями й громами вліті, свистом бурей взимі, ревом ведмедів і виттям вовків, літом грою сопілок і трембіт та співаночками на полонинах.

В гуцульській частині Карпат немало різних мінералів — є там брунатне вугілля, графіт, залізні й манганні руди, каміння й потасова солі, нафтова ропа й земний газ, є дуже багато мінеральних джерел. Але найбільшим, просто неоціненним багатством гуцульських гір були ліси, що їм колись ніхто не знав ні початку, ні кінця.

Ліси ті простягались нижче полонин — під самими полонинами росли стрімкі ялиці, нижче них були смерекові ліси, ще нижче листкові, букові, часто й мішані, росли теж клени й явори, в давніших часах були й ліси кедрові, за Чорногорою росли тиси.

Все лісове багатство було колись, як казали гуцули, “Боже й наше, людське”… Коли ж Галичина, а з нею і Карпати дістались 1772 р. під владу Австрії, тоді австрійський уряд загарбав майже всі ліси, зробив із них “державне майно” — “камеральні ліси”… До того ще й величезні простори лісові купили від австрійського уряду два польські графи, Скарбек і Баворовські — це ліси по обох берегах Чорного Черемошу, від Ясенова Горішнього аж ген у глибину Карпат.

Почалася безщадна експлуатація лісів, нищення багатства й краси гуцульських гір… Частина збіднівших гуцулів наймались до вирубу лісів — ставала “бутинарями”, зрубане дерево “спускали” з гір над ріки, потім “збивали” їх у “талби”, а талби зв’язували в “дараби”. Тоді сплавлювано їх Черемошем і Прутом, а відтак у далекі світи, де дуже дорого цінено карпатське дерево.

Дараби сплавлювали “керманичі”.

Гірські ріки в їх горішніх бігах не були сплавні, замало мали води й завалені були обривками скель, величезними каменюками, які виставали з води — не легко було потокам і рікам продиратись між них. Тому то будовано в “горіщах” на Черемоші і його допливах запори — клявзи-гаті — збирано в таких штучних озерах воду, а потім підношено застави-шлюзи й на спінені филі ріки спускано дараби. Летіли дараби з незвичайною скорістю, вдаряли в підводні скелі, то підносились вгору, то опадали. Керманичі мусіли добувати не мало сил і вміння, щоб дараба не розбилась і не розірвалась на підводних каменюках або на прибережних скалах, як це не раз бувало, а передусім на Черемоші під могутньою скалою Сокільським, де щорічно гинуло по кілька керманичів.

А праця бутинарів у лісах і керманичів на дарабах була дуже важка й небезпечна — “варівка”… Одні гинули в лісах, другі на водах рік.

Великим багатством гуцулів були просторі полонини з буйними сочистими травами, де випасалась літом їх “маржина”. Підставою ж життя й добробуту гуцула були вівці, корови й воли.

Невичерпаним джерелом багатства для гуцулів була дика звірина, що наповнювала ліси. На неї полював гуцул і ловив її в “сильки” та мав із неї м’ясо й дорогі шуби. В лісах плодились і проживали ведмеді, вовки, жбіки, рисі, дики, олені, сарни, лисиці, заяці, куниці й видри та й множество різного птаства з чорногірським орлом. Потоки й ріки кишіли від риби — пстругів (форелів) і головатиць. Але найбільшим, безцінним багатством нашої Гуцульщини була краса її гір — краса, якій не найти рівної в усьому світі!


На замітку В гуцульській частині Карпат немало різних мінералів — є там брунатне вугілля, графіт, залізні й манганні руди, каміння й потасова солі, нафтова ропа й земний газ, є дуже багато мінеральних джерел. Але найбільшим, просто неоціненним багатством гуцульських гір були ліси, що їм колись ніхто не знав ні початку, ні кінця.
Література Про гуцулів і Гуцульщину. Гуцульський світ.
Косів, Гуцульщина та Карпати
Населені пункти
KosivArtНаселені пунктиГуцульщина ‹ Багатство гуцульських гір
ENG УКР
 
 
© 2004—2017 KosivArt