Рута запашна

«Червону руту не шукай вечорами», — співається в пісні Володимир Івасюка. Так, червону руту не шукай, а от зелену можна й пошукати, зокрема в Карпатах. Росте вона між камінням, зеленіє літом і зимою. А пахне запаморочливо!

Звідки взялася ця рослина? Якими вітрами занесло її сюди?

Розповідають, що було так.

…У гуцульського майстра-різьбяра Бербенюка зростала, як файна смерічка гірська, донька Анничка. Вже й на порі стала. А що старий майстер був удівцем, то він ревно оберігав доньку від зазіхань легінів з навколишніх сіл, боявся видати її заміж десь в інше село і зовсім лишитися самотнім.

Вона ж покохала Василя з села, що було за високою Маковицею. Покохала відразу, як побачила його у своєму селі на весіллі, де він грав на скрипці. Присушив леґінь серце дівчини, і почали вони удвох крадькома зустрічатися в горах о тій порі, коли на землю спускалося надвечір’я.

Одного разу старий майстер, тільки-но Анничка вийшла з хати і завернула за оборіг, крадькома пішов за нею. Коли молодята зустрілися на краю крутого кам’янистого схилу і припали одне до одного в довгому поцілунку, Бербенюк вийшов зі своєї криївки за великим каменем тай пішов просто до них, вигукуючи:

— То так ти, доню, шануєш свого тата, так його старе серце втішаєш? То знайте ж обоє, що ніколи я не віддам за музику свою єдину дочку, свою надію останню!

Настрашилися молодята. Дівчина вивільнилась із обіймів легеня і кинулася бігти вниз по крутому схилу, подалі від розсердженого батька.

Василь, забувши про все, побіг услід за Анничкою, яка вже добігала до прямовисного урвища.

— Анничко, там круто! — у страху і розпачі закричав він. Та було пізно: дрібне каміння ковзнуло під ногами дівчини, і вона білим птахом полетіла в прірву. Гори підхопили той вигук Василя і ніби зітхнули глибоко: «Там круто… круто… руто… руто… о-о-о!»

З горя старий майстер геть закинув своє красне ремесло і скоро помер. А Василь геть-чисто втратив розум: обшарпаний і простоволосий блукав він горами, грав на старій скрипці і все шепотів: «Руто моя, запашна Руто… Де ти, Руто? Гори відають, а я не відаю… Скажіть мені, гори високі, чому ви гукали: «Руто, Руто!»? Ви кликали мою Анничку, та й забрали від мене… Поверніть мені її, чуєте? Поверніть!»

Одного разу він зупинився на тім місці, де востаннє зустрічався з Анничкою, і побачив якийсь зелений кущик, що саме починав цвісти, розповсюджуючи довкола запаморочливі пахощі. Сів на плескатий камінь і жалібно-жалібно заграв на своїй скрипці. Аж смереки посмутніли, аж пташки щебетати перестали.

А гори ніби зітхнули, і вчувся в тім зітханні знайомий голос:

Не сумуй, мій легінику,
Зірви цю травичку,
Звари її, потім випий,
Забудеш Анничку.
Ще раз вип’єш — вернеш розум
І щасливим станеш.
А як втретє вип’єш зілля —
В цей бік і не глянеш…

Замовк голос. Замовкла і скрипка. Помутнілий розум Василя ніби освітився тим голосом. Хлопець нарвав листя з того зеленого кущика та й зробив так, як радив рідний і знайомий голос. Напився тричі відвару з листя і все забув. Анничка навіть мертва бажала своєму коханому щастя. Лиш запам’ятав єдине слово — “рута”.

І подумав Василь, що так, мабуть, називається той зелений кущик. З того часу лишилася людям ця назва та ще легенда, яка розповідає про нещасливе кохання і про цілющу руту запашну.

Цю рослину ще називають городньою рутою або зимозеленою. Зустрічається вона в Криму і вирощується на півдні України як лікарська рослина. У дикому вигляді росте в гірській місцевості на кам’янистих схилах, багато її в Карпатах і на Поділлі.

Рута запашна — напівкущова рослина. Стебло її заввишки 30–50 сантиметрів, сірувато-зеленого кольору із своєрідним ароматичним запахом. Листки дрібні, зеленувато-жовті. Цвіте рослина в червні-серпні. Свіжі квітки рути мають сильний і своєрідний запах, а коли висохнуть, пахнуть ніжно, наче троянда. Збирають здебільшого листочки, коли рослина починає цвісти, і використовують їх як ліки.

Хімічний склад рослини ще зовсім не вивчений. Відомо, що в ній є рутин і досить складної структури ефірна олія, що має сильний запах і гіркий смак. Прикладена до шкіри, вона викликає сильне запалення. Глюкозид рутин має властивості знижувати кров’яний тиск і зміцнювати крихкі периферійні капіляри.

Рута досить широко застосовується в народній медицині. Рослина збуджує апетит, поліпшує харчотравлення, має загальнотонізуючі властивості, знімає втому, заспокоює нервову систему і має антисептичні, протизапальні, знеболювальні, протиспазматичні та ранозагоювальні властивості.

Настій листя рути вживають як засіб, що збуджує апетит і підсилює діяльність шлунка та кишечника, при припливах крові до голови, запамороченні, застою крові у внутрішніх органах, вузлуватих розширеннях кровоносних судин.

Розведений свіжий сік цієї трави або відвар застосовують як примочку до очей, що гнояться. Той же самий сік або відвар чи порошок з листя прикладають до ран і забитих місць із синцями.

Ефірну олію рути використовують як домішку до мазі для втирання при ревматизмі та запаленні сідничного м’яза.

• ← Папороть
• Хребет Сокільський →
• Всі легенди