Папороть

Цвіт папороті — квітка щастя.

За високими скелями, густими лісами видно маленьке село. На березі річки — невеличкий дерев’яний будиночок. Якщо підійти ближче і заглянути у віконечко, відразу можна зрозуміти, що тут живе лісник. У хаті порається неперевершеної краси дівчина, яку звати Папороть.

Дівчина-Папороть. Фото: Роман ПеЧИЖак

Батько Іван-Купайло кликав доньку “Квіткою”.

Щасливо жила донька з батьком. Та щастя тривало недовго. Привів Іван-Купайло матір для своєї донечки, а для себе дружину. Здавалося, життя буде ще кращим. Та ні!

Одного разу в ясну ніч, коли лісник пішов на полювання, Папороть-квітка побачила, як приведена батьком жінка опівночі варить зілля та промовляє дивні слова. А коли місяць став уповні, то мачуха перетворилася на чаклунку. Вона помітила Папороть. З переляку дівчина побігла світ за очі, земля тікала їй з-під ніг. Знесилена красуня упала додолу і знепритомніла. В той час зла чаклунка наклала на дівчину свої чари: “Будь кущем — високим трав’яним! Сліди, які лишилися за тобою, нехай проростуть таким самим кущем. Не знайде тебе батько і люд вже не побачить. Твою красу знищено. Лише один цвіт тебе врятує. А цвіт твій з’являтиметься раз на рік, опівночі. Цієї ночі з’являтимуться різні жахи.

Ха-ха-ха — гукає чаклунка.

— Ніхто тебе тут не знайде! А якщо знайде, то щасливий буде.

— А ти навіки служити будеш людям… ”.

Перетворилася зла чаклунка на птаха й полетіла. А на світанку знову стала жінкою. Зайшла до хати і лягла спати.

Прийшов Іван з полювання. Приніс звірину, рибу, сів відпочити. Побачив книгу, в якій були описані різні закляття. Про доньку свою прочитав він, від страху впав, ледь не зомлів. Набрався сили, піднявся, поклав ту книжку там, де була, про те, що читав, не зізнався своїй дружині, щоб і його зі світу не звела.

З того дня не міг спати, ходив шукати доньки слід. Та марно все! Став слідкувати за дружиною Іван Купайло. Через рік, у місячну ніч, коли годинник вибив дванадцять, побачив лісник дружину свою. А та — у чому мати народила — на зіллі стала чаклувати. Раптом вона перетворилася на птаха, засвітилися темні очі, піднялась догори і полетіла в темний ліс.

Лісник з переляку аж зблід, сльози залили йому очі, холодний піт чоло зросив. Довго не цумав, швидко пішов, забрав вбрання чаклунки, кинув до ватри і книгу спалив: “Нехай горить закляття!”. Коли все згоріло, сховався швидко за кущі, став птаха злого чекати. Жахливий холод охопив його, вітри звіялись, дерева гнуть додолу.

В людську подобу перетворилася вона, оглянутись не встигла, як у саме серце, стріла її забилась. Так зла чаклунка пішла з життя. Кров її рікою пропилась і зникла під землею. Взяв мертве тіло чаклунки Іван і заховав у викопану могилу. “Добро за добро, а за зло кращої кари для тебе не придумав”.

Минали роки, старий лісник все шукав свою дочку-красуню. Напередодні свята «Купання сонця» він, знесилений, вийшов до громади і звернувся до неї хриплим голосом: “Відшукайте кущ квітучий той — зніміть закляття з нього”. Це були останні слова Івана Купайла.

Папороть. Фото: Роман ПеЧИЖак

З того часу на це свято місцеві жителі щороку ідуть шукати цвіт папороті, а день цей називають на честь лісника Купальським.


Ой, зацвіла папороть

Слова: М. Хвильовий
Музика: В. Верховинець

Ой, зацвіла папороть, зацвіла,
На Купала, в темряву між дерев.

А у лісі шелестом лісовик
Прокидає шелести і жахи.

Як хочеться, хочеться взяти скарб —
Ті червінці блискавки під ліском —

В позолоту кралею уквітчать
Те життя сучаснеє, що скиглить.

Ой, зацвіла папороть, зацвіла,
Та не в казці жити нам, а в борні!

На замітку

Папороть чоловіча
Dryopteris filix-mas L.

Місцеві назви: папороть, іванове зілля, брониця, глистник, дрiоптерис, орляк, щитник чоловiчий.

Лікарська, отруйна і декоративна рослина.

Автор Марія Дмитерко-Глодов’юк
«Гуцульський Край»
07.07.2007 №27
Косів, Гуцульщина та Карпати
Бібліотека
KosivArtБібліотекаЛегенди ‹ Папороть
ENG УКР
 
 
© 2004—2017 KosivArt