Чистотіл

Стара легенда розповідає, що давно колись жила в підгірянському селі дівчина Марічка. Жила бідно з матір’ю-вдовою, працювала тяжко з раннього ранку до пізньої ночі. А вродою дівочою була як пава мальована, така гарна, що всі люди милувалися її красою.

Закохався в Марічку син сільського багатія Дурманюка Олекса. Не пішов він у батькову натуру, зажерливу та люту. Покохав Марічку щиро, як тільки може покохати двадцятилітній леґінь. Марічка, хоч і противилася спочатку цьому нерівному в очах людей коханню, але згодом теж полюбила всім серцем сором’язливого лагідного Олексу.

Старий Дурманюк од люті аж синів. Кричав на сина:

— Що ти з тою лайдачкою дрантивою знайшов спільного! Чи в неї грунт є, чи маржина хоч яка на придане? Нічого вона за душею не має. А що файна, то краса ж не вічна: постаріє, та й по красі. А я висватаю тобі дівку ґаздівського кореня, щоб придане за нею порядне дали. А те саме голе, і тебе з торбами по світу пустить.

Та Олекса стояв на своєму:

— Поберусь, — каже, — тільки з Марічкою, бо лиш вона одна люба мені.

На такі слова ще більше лютував старий Дурманюк. Та й злигався зі старою відьмою, що мешкала на краю села. Заплатив їй, звичайно, добрі гроші, аби вона за те наврочила Марічку чи якусь болячку наслала на неї.

І стара відьма зробила свою чорну справу: наворожила, нашептала, та й укрилося Маріччине біле личко бридкими виразками та бородавками.

Плаче дівчина, людям на очі боїться показатися.

Дізнався про те Олекса, засмутився тяжко. Але не сидів склавши руки: пішов до доброї ворожки і розповів їй про лихо, яке спіткало його кохану.

— Одразу видно, що то вроки, — сказала ворожка. — Це відьомська робота, інакше й бути не могло. Та я маю од відьминого напущення таке зілля, від якого Марічка ще гарнішою стане.

Слухав те Олекса і в серці його народжувалася радісна надія. А ворожка вела своє:

— Ось візьмеш цю суху травицю, — ворожка дістала пучок сушеного зілля, — віддаси Марічці, нехай зварить його в полив’яному горщику. Варити зілля треба тільки вночі, потім остудити на підвіконні і до сходу сонця тричі вмити в тому відварі лице. Але вмиватися треба так, щоб і краплі не пролити на землю. Після вмивання нехай віднесе відвар до відьминої хати і виллє його під поріг. І ще одне: нехай тихо промовить тричі оце закляття: “Зілля-зіллячко зелене, забери болячку від мене. Поки сонечко зійде, хай болячка пропаде і на відьму перейде”. Та й по всьому. А лице Марічки стане від того чистим і гарним, бо зіллячко це люди чистотілом називають...

Відніс Олекса Марічці зілля і вона зробила так, як нарадила ворожка.

І тільки-но зійшло сонце, як Марічка знову стала вродливою, болячки з її лиця як рукою зняло.

А о тій же порі завила стара відьма в своїй хаті, дряпаючи лице, на якому з’явилися ті самі виразки та бородавки, які наслала вона на ні в чому не винну дівчину. Об стіни билася відьма, по долівці качалася, та зрештою так і сконала.

Олекса ж згодом засватав Марічку та й жив з нею довго, хоч і бідно, зате щасливо, бо що може бути краще за згоду та мир у сім’ї, за чистоту душевну, за кохання щире та вірне?..

Чистотілом користуються з давніх-давен. Ця рослина досить широко застосовувалась при різних захворюваннях людей. Відомо, що деякі лікарі в Стародавній Греції і Римі призначали чистотіл при подагрі, золотусі, шкірних хворобах тощо.

Правда, в ті далекі часи вказівки про цілющі властивості чистотілу грунтувалися на хибних уявленнях, тому тепер вони мають тільки історичний інтерес. Так, наприклад, Пліній Старший у своїй славнозвісній «Природничій історії» згадує про чистотіл і зазначає, що ця рослина зацвітає з появою ластівок і відцвітає восени, в той час, коли вони відлітають, тому начебто і з’явилася назва рослини від грецького слова «хелідон» (ластівка). Пліній вказує і на те, що цілющі властивості чистотілу виявлено спостереженнями за ластівками, «які лікують хвороби очей своїх пташенят соком чистотілу».

За часів середньовіччя існувало вчення про так звані «сигнатури». Це вчення виходило з припущення, що природа створила проти будь-якої хвороби лікарські засоби і їх треба тільки знайти. Гадали, що форма рослини, смак, колір та інше є ознаками її лікувальних властивостей.

У ті часи чистотіл також застосовувався. Славнозвісний Парацельс, що був прихильником цього вчення, рекомендував використовувати жовтий сік рослини при захворюваннях печінки лише тому, що він зовні схожий на жовч, отже, позбавляє людину жовтухи.

Та й багато інших рослин використовувалися для лікування, хоча вони і не мали цілющих властивостей, а іноді були навіть шкідливими.

Із восьми тисяч рослин, які вважалися раніше лікарськими, сучасна медицина визнала тільки триста.

Свого часу чистотілом зацікавились алхіміки, які намагалися використати корінь рослини для одержання золота з менш цінних металів.

У пізніші часи, аж до наших днів чистотіл був і залишається популярним у народній медицині. Ще в XVII столітті ми знаходимо в одному з російських довідників, виданих у 1672 році під назвою «Благопрохладный вертоград», згадки про те, що зварені корені чистотілу, вжиті всередину, викликають посилене сечовиділення, а трава, також прийнята всередину, виліковує жовтяницю.

Чистотіл — багаторічна трав’яниста рослина, бур’ян з жовтими квітками й стеблом, що виділяє, коли його переламати, жовто-оранжевий молочний сік. Цю рослину в народі ще називають бородавником, адамовим ребром, ластовинним зіллям, прозорником тощо. Поширена вона у помірній і теплій смугах Північної півкулі. Росте біля жител, огорож і серед чагарників, а часто й на городах та в садах.

Зібравши чистотіл під час його цвітіння, його висушують на протязі під навісом або на горищі, а потім розтирають на порошок, що має гострий запах. Цим порошком опилюють рослини, захищаючи їх від бліх і тлі. Димом чистотілу окурюють сади від медяниць і городи — від капустяної і ріпної білянки.

Насіння чистотілу чорного кольору, має білий м’ясистий придаток, який люблять мурашки. Вони й розносять насіння чистотілу по своїх мурашиних дорогах, і він часто росте поблизу мурашників.

З лікувальною метою використовують усе стебло з корінням. В жовто-оранжевому соку чистотілу міститься близько 17 алкалоїдів, різні органічні кислоти. В траві є ефірна олія, вітаміни С, А, флавоноїди і сапоніни. Особливо багато алкалоїдів у коренях.

Ліки з чистотілу широко застосовують у народній медицині різних країн. Рослина затримує ріст деяких злоякісних пухлин, зменшує і заспокоює болі, загоює рани, виводить бородавки та мозолі, припиняє судоми та спазми, збільшує виділення сечі та жовчі і має послаблювальні, протимікробні та інсептицидні властивості.

У німецькій народній медицині відвар трави з квітами і відвар коренів у невеликих дозах вживають всередину при каменях печінки, при жовтусі та інших хворобах печінки, захворюваннях селезінки, катарах шлунка та кишечника, а також при грипі, коклюші, подагрі, ревматизмі та геморої.

Зовні відвар трави і відвар коренів використовують для ванн, обмивань, примочок при різних шкірних захворюваннях (висипках, лишаях, вуграх), золотусі, гнійних ранах та виразках. Інфіковані, що тривалий час не загоюються, виразки та рани ще, крім обмивань, присипають порошком з листя чистотілу, або прикладають до них його свіже подрібнене листя. Молочний оранжево-червоний сік чистотілу застосовують для видалення бородавок, мозолів, ластовиння та для лікування різних шкірних хвороб.

У деяких районах Сибіру сік чистотілу, що складається з клітинної та молочної рідин, заготовляють, консервують і вживають як домашній антисептичний засіб замість йоду при невеликих травмах.

У науковій медицині сік чистотілу застосовують для виведення бородавок та при початкових формах червоного вовчаку. Мазь із листя чистотілу, вазеліну і ланоліну називають плантазан B. Вона дає позитивні наслідки при лікуванні шкірного туберкульозу.

Внутрішньо вживати чистотіл, як рослину дуже отруйну, треба обережно і обов’язково під контролем лікаря. Слід остерігатися тривалого вживання чистотілу у великих дозах: у таких випадках він викликає нудоту, блювоту, понос, пригнічення дихального центру і навіть може призвести до смерті.

Траву збирають протягом усього періоду цвітіння, зрізуючи її на 5–10 сантиметрів від землі. Зібрану траву висушують на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях.

• ← Барвінок хрещатий
• Фіалка триколірна →
• Всі легенди