Підзахаричі

На одній горі у Підзахаричах є невелике озеро. Мало хто з теперішніх людий знає, що тут відбувалоси колис. А було таке. По долах казилиси татари. Не мали наші люди тогди спокою ні вдень, ні вночи. Тєжко було засівати поле, а ще тєжче — збирати урожай. Віскочє яничєри, заберут майно, людей до ясиру, а хату з димом пуски. Люди ратувалиси як могли. Хто був дужчий, той втікав. Старі і слабі тікали у нетрі й там будували собі колиби.

Так на цій найвищій горі, недалеко від озера, вселивси чоловік на мнє Захарій. Він був розумний, кмітливий і відважний. Зачєв якос розводити ґаздівство: коні, корови, бики і вівці. Без пастуха обходився, бо земня в горах не була помежована і товар ходив собі пустопаш.

Полонина

Дивитси раз Захарій, а надворі стало темно, єк серед ночи. За тим єк блисне та єк гримне — аж з вітром злива зашуміла. “Пек сему лиху, що це таке?” — гадає собі Захарій і став шукати худібки. Шукав недовго, бо вес товар був у кошєрі. Коні стригли вухами і фуркотіли, а корови і вівці перепуджено роззиралиси. Зачєв Захарій рахувати майно, але найкращого бичка не було. Таке нещєсті повторювалоси майже шоднини. “Шо це за біда найшла мене тут, у горах, на новому місци?” — думав Захарій, а сам зачєв назирати за худобов. Так минуло кілька днів.

Одного разу, в неділю, стоїт Захарій на горі та й дивитси в долини. Та раптом все потемніло. Блискавка засліпила очи, а від зливи з вітром у Захарія не знайшлоси сухого рубцє. Від озера шосили тікала бідна маржина. Дес загубиласи найкраща телиця. “Шо за дідча сила?” — бідкавси Захарій і наблизивси до озера. Але там лиш филювала закривавлена вода. Віднині Захарій зрозумів, де діваласи худобина. Іго не браласи робота. З голови не сходила думка, єк знищити зло. День і ніч чітував на ворога з рушницев у руках. Раз під вечір підійшов бик пити воду. Відти віскочило двоголове Страшило — і до бика. Захарій приціливси, віпалив, а Страшило єк закричит та до неба єк шугне… Блискавка з громом, вітер з дощем, вогніна сила Страшила так і прибила Захарія доземлі. Вона полютувала над Захарієвими горами, перелетіла Черемош і сіла коло озера на Сокільськім.

На перший раз Захарієви не вдалоси знищити Страшила, бо задрібні набої мав, але напудив їго від свої колиби. Та не встиг Захарій забути про всьо, єк пропала ще одна худобина. “Вернувси Страшило”, — думав господар. Тепер він набив свою рушницу не дрібним шротом, а лезами ножів. Узєв острий топірец, причєк коло бука і чітує.

Довго мусів чітувати. На третий день Захарій зачєв дрімати. Тут з води вілізло Страшило і кинулоси на Захарія. Несамовито вістрілила рушниці Захарієва. Блиск вогню і розпечених лез засліпили Страшило, і він простромивси на сук бука. Захарій протер свої очі і уздрів, єк ранений змій звиваєтси, скаженіє і намагаєтси зірватиси з сука. З їго тіла капала чорна кров, єк деготь. Острий топірец Захарія відрубав одну, а потому другу голови Страшила від простромленої туші на суці.

Відтогди озеро стало чистим, а вода в нему солодкава. Береги вкрилиси густов травов. І більше не зникала людска маржинка.

Гірське озеро

Кажут, що той Страшило — то був злий дух найстаршого начальника татарської орди. І уздріли ті, що втікали від біди, у Захарії свого оборонці та й стали селитиси під їго горов. Так зробилоси село. Перший раз їго назвали Захарич, потому Підзахарич, а тепер — Підзахаричі. А Бісків називається так, бо кажуть, як там багачка скам’яніла, то під каменем коло кринички щось завжди грало на скрипці. То люди говорили, що коли йшли отако вночі, то так грало, що мож було плакати. Говорят, що то грав біс. І за того назвали Бісків. Люди потім там заселилися і так назвали хутір Бісків.

На замітку … Так зробилоси село. Перший раз їго назвали Захарич, потому Підзахарич, а тепер — Підзахаричі.
Косів, Гуцульщина та Карпати
Бібліотека
KosivArtБібліотекаЛегенди ‹ Підзахаричі
ENG УКР
 
 
© 2004—2017 KosivArt