Живокіст

Жив колись такий чоловік у горах, що мав два серця. Пішов він якось на полонину, щоб трохи сіна на зиму маржині накосити. З раннього ранку махав косою, а потім сів під смерекою полуднувати. Попоїв смачно і води напитися захотілося. Пішов той чоловік до потока, напився чистої джерельної води, сів і спочиває.

Аж раптом бачить — якась жінка вийшла з води і з букетом квітів прямує до нього. Не з їхнього села була, бо вже пізнав би. А такої в селі ніколи не бачив.

Глянула та жінка на нього й каже:

— Негоже живеться тобі на білім світі, бо маєш аж два серця.

— Таки маю, — каже чоловік, — але що вдію. Вже уродився таким.

— Ану відкрий рота, — наказала йому незнайома.

Відкрив чоловік рота, а вона йому в зуби квітів синіх та рожевих напхала. І в ту ж мить чоловік той обернувся у вовка.

— Будеш таким аж три місяці блукати, до того часу, поки з тебе не вирвуть лихі люди друге серце, — сказала жінка і зникла знов у ріці.

Не день і не два ходив чоловік вовком по лісах карпатських. Заліз якось поміж сторчаки і дуже ногу пробив. Як не старався, а вийняти той сторч ніяк не міг.

Уночі пішов на ту полонину, де колись, людиною будучи, сіно косив. Бачить — кошара овеча стоїть. Старий чабан ватру розклав, файку палить і кулешу з бринзою собі на вечерю рихтує.

Підійшов до нього той чоловік-вовк і поранену лапу простягає, очима вовчими благає, допомоги просить.

Злякався чабан вовка, але бачить, що звір дуже тихий. Узяв чабан вовчу лапу, вийняв з неї сучок та й каже сам до себе:

— Таке-м пережив зараз, ніби два серця мав би!

А вовк йому на те чоловічим голосом відповідає:

— І я колись мав, добрий чоловіче, два серця, але тим сучком гострим заколов я собі друге серце і тепер знову хочу бути людиною.

Тої ж миті затріщали в лісі старі дуби, попригиналися додолу могутні смереки, зашуміли-зашелестіли довкруж трави полонинські. А поміж трав з’явилася ще одна, якої в тих краях ніколи і ніхто раніше не бачив.

— То з крові моєї трава виросла і зацвіла синіми квітами, — почув чабан знову чоловічий голос. — Ти, чабане, врятував мене, витягнув з лапи сучок. А на тому сучку було моє друге серце, з якого синіми квітами кров сходить. Але то байка, бо живе моя кість. І знову я стану людиною, знову піду на полонини косити трави для маржини. Тож назвімо оту траву живокостом. Нехай той живокіст лихих своєю отрутою губить, а добрим людям здоров’я приносить.

І стихло все довкола. Сходило сонце. Біля чабанської ватри сиділо двоє чоловіків. Вони смакували парену кулешу з бринзою і весело розмовляли про свою нічну пригоду з вовком.

Живокіст — це багаторічна трав’яниста рослина заввишки 50–100 сантиметрів, шорстколиста, з гіллястим, товстим, прямим крилатим стеблом. Нижні листки великі, довгасто-ланцетні, звужені у крилатий черешок, знизу з чіткою сіткою прожилків. Квіти дрібні, у вигляді дзвіночків, пурпурово-фіолетові, зібрані в суцвіття. Плоди — чорні блискучі горішки, покладені по чотири в чашечку квітки. Листки при розтиранні мають слабкий огірковий запах. Корені чорні, на зламі білуваті, смак їх солодкуватий, злегка в’язкий.

Цвіте рослина з травня до серпня. Росте на вогких місцях, луках, берегах річок, біля ровів.

Зустрічається майже на всій території Європи, на Кавказі, в Західному Сибіру, в Середній Азії.

З лікувальною метою використовують препарати, виготовлені з кореня живокості.

Корінь містить близько 30 процентів слизу, 4–6 процентів дубильних речовин з пірокахетинової групи, смолисті сполуки та гуми, сліди ефірної олії, 1–3 проценти аспарагіну, ферментуючі цукри, значну кількість інсуліну, 0,6–0,8 процента алантоїну (гліоксилдіуреїду), пектини, мінеральні солі, органічні кислоти (особливо діагалову кислоту), 0,021 процента токсичного алкалоїду симфітоциноглосіну та лазіокарпін, глікоалкалоїд консолідин, а також продукти розпаду консоліцин, холін.

Активність дії рослини обумовлена наявністю в ній алантоїну. Ця сполука здебільшого міститься в корені, і при застосуванні препаратів з нього прискорює ріст порушених тканин та поліпшує їх регенерацію. Живокіст виявився добрим засобом, що сприяє лікуванню туберкульозу легенів, нирок і кісток. Слизистий відвар і настій свіжого кореня зменшує і припиняє запальні процеси, діє знеболювально та вбиває мікроби, зупиняє кровотечі і добре загоює гнійні рани. Настій кореня живокосту має в’яжучу та пом’якшувальну здатність. Настої і відвари коріння сприяють регенерації кісткових тканин при переломах та гнійних запаленнях (остеомієлітах та кістковому туберкульозі).

У народній медицині ряду країн водний та молочний настій кореня живокосту застосовують при шлунково-кишкових захворюваннях: дизентерії, хронічному катарі кишечника, виразках шлунка, при хронічному катарі дихальних шляхів, при кровотечах, паралічах і як зовнішнє — при запаленні вен, надкісниці і особливо при переломах кісток та вивихах, болях в ампутаційних культях та при радикулітах.

Живокіст вживають всередину при різних шкірних захворюваннях, виразках та ранах одночасно з зовнішнім застосуванням.

Настій з кореня вживають для ванн, обмивань і компресів при переломах та вивихах, болях у суглобах, золотусі, хронічних шкірних захворюваннях і особливо для лікування старих ран та виразок, що тривалий час не загоюються. Порошок з кореня добре впливає як кровозупинний засіб. Спиртову настойку кореня вживають для виготовлення протизапальних та болетамувальних компресів. При переломах кісток, ревматичних та подагричних болях, ранах та виразках застосовують мазь із коренів живокосту.

Свіжий та сушений корінь його з медом вживають при всіх видах запальних процесів у легенях та при коклюші.

Відвар готують так. Десять грамів подрібненого кореня заливають склянкою окропу і варять протягом десяти хвилин. Відвар використовують для компресів, припарок та полоскання. Для зовнішнього вжитку застосовують порошок з кореня, засипаючи ним виразки та рани, або ж у суміші з вершковим маслом чи несоленим смальцем у вигляді мазі.

Усередину вживають настій з двох чайних ложечок розтертого кореня, настояного на 1,5 склянках води впродовж восьми годин. Після того настій злити, а залишену гущу знову залити склянкою окропу; через 20 хвилин процідити і змішати обидві порції. Цю суміш вживати два дні по два-три ковтки через кожні дві-три години.

Корені живокосту вживають також всередину у вигляді спиртової настойки, виготовленої з одної частини сировини та п’яти частин сорокаградусного спирту. Приймати по 15–20 крапель цієї настойки чотири-п’ять разів на день. Настій застосовується при дизентерії, хронічному катарі кишечника, при виразці шлунка і дванадцятипалої кишки та при хронічному бронхіті.

• ← Фіалка триколірна
• Озера Гуцульщини →
• Всі легенди