Аїр тростяний

Було це давно. Ще за часів татарської навали.

У Карпатах, отам, де нині розташувалося селище Войнилов, під лісом било джерело з цілющою водою. Перехожі тамували спрагу, решта води в Дністер-ріку спливала.

Дбали люди про джерело. А воно, кажуть, навіть говорити вміло людською мовою. Замулять його весняні або дощові води, засиплють глиною чи камінням, джерело й заговорить до перехожого чоловіка:

— Змилуйся, ґречний ґаздо, вичисти мене.

І добрі люди прислухалися до його голосу: спускали в джерелі воду, чистили дно і стіни від намулу. І знову пили цілющу воду.

І було так доти, доки хмари татар і турків не насунули на Русь. Кістками позасипали, кров’ю позаливали не тільки це, а й інші джерела і криниці, озера і ріки по всьому Підгір’ї. Хоч спрагу свою і вони хотіли втамувати. Та й коней треба було напувати, і страви не звариш без води.

Ото прийде, було, зайда татарський до джерела, припаде до води цілющої спраглими устами. А джерело йому мову відбирало або голову корчило, а то й дух запирало.

Тоді й почали татари якесь коріння з собою возити, що аїром у них називалося. Нібито те коріння водойми очищає. Де розкидають його, воно зеленню проростає. Вважали, що лиш у тих місцях, де аїр виростав, можна воду пити і коней напувати, не ризикуючи нічим.

Накидали того коріння і довкола джерела з цілющою водою. І воно розрослося аж до самого Дністра.

Минув час. Тікали татарські орди різними дорогами на південь, порятунку шукали. І знову не обминули того джерела, бо довелося вибиратися тією ж дорогою. Але вже не мали ні їжі, ні питва ніякого.

Нагнувся котрийсь татарин до джерела водиці напитися. А воно йому:

— Не напою тебе, вороже клятий, бо багато лиха ти мені й народові нашому заподіяв.

І розлилося на всі чотири сторони. Поміж тієї буйної зелені, що повиростала з татарського коріння, розтеклася вода, утворивши грузьке болото, трясовину.

І чимдалі тяглися до води татари, тим далі вело їх джерело у трясовиння. Зайшли так, що вже й не вибратися. Засмоктала їх багнюка. Тож і назвали тоді люди село, що біля джерела виросло, Войниловим. А ту зелену й пахучу рослину найменували татарським зіллям. Так воно називається й донині.


Аїр тростяний — багаторічна трав’яниста рослина з родини ароїдних. Має ще народні назви: татарське зілля, лепеха, ірний корінь, явір. Широко застосовується в побуті. На Україні пахучим листям аїру застеляють у хатах глиняні долівки, прикрашають житла, вважаючи, що своїм приємним запахом лепеха вбиває бліх та інших комах-паразитів.Аїр тростяний або татарське зілля

Мабуть, ніхто не задумувався над тим, що батьківщиною цієї рослини є Китай та Індія.

Аїрний корінь використовувався там для приготування чудових східних ароматів. Зварені у цукрі корені аїру — дорогоцінні турецькі солодощі. Та не тільки цим славилася ця рослина. Цілющі властивості аїрного кореня були відомі ще лікарям Стародавньої Греції та Риму — Діоскариду і Гелену.

Цікава історія появи цієї рослини на Європейському континенті.

...Влітку 1574 року австрійський посол у Туреччині Ангеріус фон Бусбек надіслав посилкою живого коріння аїру ботаніку Віденського головного ботанічного саду Клаузиусу. Таємницю аїру турки берегли за сімома замками. Раніше в Європу корінь потрапляв лише як східні солодощі.

В урочистій обстановці коріння аїру було висаджено на березі ставка в одному з перших ботанічних садів у Відні. І якою великою була радість Клаузиуса, коли з кореневища з’явилися довгі шаблеподібні листки. Через три роки аїр зацвів. Службовці головного ботанічного саду Відня сподівалися побачити в рослині щось незвичайне. І яким було їхнє розчарування, коли таємничий чужоземець виявився зовсім непоказним, з товстим гілчастим коренем, від якого відходили пучки довгих шаблеподібних листків. На сплюснутому тригранному качані, що відгалужувався вбік, висіли дрібненькі зелено-жовті квіточки з шістьма вузенькими пелюстками і шістьма тичинками.

Аїр виявився не тою могутньою і сильною рослиною, якою її уявляли європейські ботаніки і навколо якої було стільки таємниць. Віденські ботаніки дали свою назву заморській рослині акорус каламус, що в перекладі означає некрасива палиця.

У 1601 році Клаузиус зробив перший опис і рисунок аїру.

Ця рослина ще раз розчарувала вченого. Виявилося, що за дев’ять років до появи аїрного кореня у Віденському ботанічному саду, в 1505 році той же Ангеріус фон Бусбек переправив посилку з кореневищами аїру в... Прагу. З таким повідомленням директор Віденського ботанічного саду міг ще примиритися, оскільки Прага була на той час великим політичним і культурним центром Європи.

Та найбільшу неприємність першому європейському володарю цінної рослини зробив один польський лікар. Відвідавши ботанічний сад у Відні, він звернув увагу на зарості аїру, вигукнувши при цьому з насмішкою:

— А це татарське зілля навіщо тут? Адже ним заросли всі береги водоймищ Литви!..

— Як? — здивувався Клаузиус. — Та ж...

До останнього часу він був переконаний, що, крім нього, в Європі ніхто не має цієї рослини. І ось на тобі! Дикими заростями аїру вкриті всі береги водоймищ Литви.

Як же могла потрапити в Литву і на північ Росії ця рослина, що поширена в Малій Азії, Персії, Індії, Китаї? На це запитання легко відповісти, згадавши слов’янську назву аїру — татарська трава, татарське зілля. В Росію він перекочував разом з татаро-монголами, що з XIII століття впродовж трьохсот літ владарювали тут від Таврії до Лівонії (землі Литви, Латвії, Естонії). Кочівники щедро розкидали скрізь кореневища аїру, які швидко приживалися, утворюючи суцільні зарості вздовж берегів річок, озер, ставків. Татари знали, що аїр очищає водойми, і там, де він росте, сміливо можна пити воду і напувати коней.

Татарське зілля дуже швидко розросталося, займаючи великі площі Прибалтики, Польщі, України, Кубані. Пізніше аїр поширився по всій Європі. І тепер росте лепеха на берегах річок і струмків, на заболочених місцях, у стоячих водах, утворюючи іноді великі зарості.

Аїр — корисна рослина, що знаходить найрізноманітніше застосування.

Лікувальне значення має тільки запашне кореневище, що містить ефірну олію (2—3 проценти), гірку глюкозидну речовину акорин, багато крохмалю, алкалоїд каламин, солі та органічні кислоти.Аїр тростяний або татарське зілля

Кореневище лепехи товсте, повзуче, гіллясте, зеленувато-жовте зовні, біле всередині, з довгими коренями-придатками. Листки яскраво-зелені, шорсткі, мечовидні або лінійні. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, зібрані на верхівці стебла в циліндричну качалочку, поверхня якої ніби вкрита бородавками.

Для приготування ліків використовують кореневища, що містять ефірну олію, яка має антисептичні властивості, тобто вбиває різного роду мікроорганізми, особливо стрептококи.

У медицині застосовується для збудження апетиту та поліпшення харчотравлення при хронічних гастритах, колітах, які супроводжуються метеоризмом — здуттям живота. Входить до складу таблеток вікаліну, що сприяють лікуванню хронічних гастритів та виразки шлунка і дванадцятипалої кишки.

У народній медицині аїр широко використовується як відхаркувальний, тонізуючий та заспокійливий при нервовому перезбудженні (істерії) засіб. Вживається також при малярії, проносах, водянці, хворобах жовчних шляхів, каменях нирок, виразковій хворобі, цинзі, захворюваннях ясен та язика, туберкульозі легенів, виснаженні після інфекційних захворювань.

Як складову частину для суміші, з якої готують настої проти запорів, беруть по дві столові ложки подрібненого кореня аїру, кори жостера ламкого, листя м’яти, кропиви і по одній столовій ложці коренів кульбаби та валеріани, а потім дві столові ложки цієї суміші заварюють двома склянками окропу, кип’ятять десять хвилин і вже вичахлий настій п’ють уранці та ввечері по півсклянки. Проти випадання волосся — змішують по одній столовій ложці подрібнених кореневищ аїру, кореня лопуха, квіток лікарських нагідок і шишок хмелю, заварюють цю суміш в одному літрі окропу і одержаним настоєм змочують голову на ніч (2—3 рази на тиждень).

Настій аїру застосовують для полоскання рота, аби позбутися неприємного запаху, для промивання ран та виразок, для приготування ванн дітям, хворим на рахіт та скрофульоз.

З кореневищ та листя аїру, крім того, добувають ефірну олію, яка застосовується в парфюмерній промисловості. Нею ароматизують туалетне мило, помади і креми, вона додається до зубних порошків. У харчовій промисловості та при виготовленні різних напоїв додають кореневища або ефірну олію, замість лаврового листу в невеликій кількості до різних страв — це поліпшує апетит. Кореневища кладуть у компоти із свіжих та сушених яблук, груш і ревеню. Варять їх у сиропі, зацукровують до кондитерських виробів. Використовують корінь аїру і як замінник імбиру, кориці, мускатного горіха для ароматизації пудингів та печива.

Збирають кореневища аїру восени (вересень—жовтень), їх очищають від мулу і дрібних волокнистих корінців, промивають, розрізують на шматки завдовжки 15—20 сантиметрів, а товсті шматки розчахують вздовж. Потім в’ялять на повітрі і сушать, розкладаючи тонким шаром у приміщенні, що добре провітрюється, — на горищі, у печах або сушарках (при температурі 30—35°С).

На замітку

Аїр тростяний
Acorus calamus L.

Інші назви: татарське зілля, лепеха, явір, аїр болотяний, білий саш, біла сашина, гавяр, гав’яр, iр, iрник, iрниця, ірний корінь, кальмус, лепешняк, пищалка, саш, сашина, татарак, татаринник.

Література Аїр тростяний, або татарське зілля. Цвів на полонині верес...
Косів, Гуцульщина та Карпати
Бібліотека
KosivArtБібліотекаЛегенди ‹ Аїр тростяний
ENG УКР
 
 
© 2004—2017 KosivArt