Самовідданий патріот

1 серпня 2006 року Ігореві Аполлоновичу Пелипейку виповнилося б 78 років.

Жила на Косівщині людина енциклопедичних знань з питань культури, мистецтва, літератури...

Пішла з життя благородна, шляхетна людина, самовідданий патріот — особистість, у якій гармонійно поєднувались висота суспільних позицій, масштабність державно-національного мислення, всебічна освіченість і те, що називається аристократизмом Духу.

Ігор Аполлонович Пелипейко (1.08.1928–28.06.2006) мужністю таланту і праці відновив та висвітлив багато невідомих фактів з історії Гуцульщини. Ми ще далекі від усвідомлення того колосального внеску, котрий він поклав на вівтар Косівщини і Прикарпаття. Цю велику втрату відчуємо значно пізніше.

Ігор Пелипейко прийшов на світ Божий 1 серпня 1928 року в селі Дмитровичі Берестейського повіту (тоді — Польща, тепер — Білорусь). Його батько Аполлон Пелипейко (1882–1951 рр.) походив з українських дворян з с. Петрівки Гадяцького повіту на Полтавщині. Там його батько Михайло був мировим суддею. Мати Ігоря Пелипейка, Катерина Пилипівна, походила з селян Богодухівського повіту на Харківщині. Аполлон Пелипейко дослужився в роки Першої світової війни до генеральського чину. У 1920 році разом з армією УНР перейшов до Польщі, де був інтернований у табір для петлюрівців у м. Ченстохові. Матері довелося нелегально перейти кордон у 1921 році з малолітніми синами Борисом та Віталієм.

Після звільнення з табору родина деякий час мешкала у м. Ченстохові. Через переслідування з боку польської поліції за свою громадську діяльність батько змушений був шукати праці в іншій місцевості і в 1938 році переїхав до Косова, де знайшов роботу бухгалтера в спілці «Гуцульське мистецтво», директором якої був політемігрант Михайло Куриленко. Сюди через деякий час переїхала вся родина.

Ігор продовжив тут навчання. У часи німецької окупації закінчив 7 класів, потім (1942–43 рр.) навчався у Косівській промисловій школі гуцульського мистецтва (тепер КДІПДМ). 1947 року Ігор Аполлонович закінчив Косівську середню школу, рік працював у Старокосівській семирічці учителем, одночасно навчаючись заочно в Чернівецькому університеті, український відділ філологічного факультету якого з відмінним дипломом закінчив у 1952 році. Через «плями» в біографії йому не було присвоєно належного офіцерського звання (молодшого лейтенанта).

З тієї ж причини не був допущений до аспірантури.

У 1952–1957 роках працював учителем у Волинській області; завучем, пізніше директором Сераховицької середньої школи Старовижівського району. З 1957 року — вчитель новоствореної Косівської школи-інтернату, з 1958 року — інспектор шкіл Косівського райВНО, а в 1965–1968 рр. — заступник директора Косівської заочної школи. У 1968–1988 рр. — завідувач, потім методист новоствореного райметодкабінету. З травня по грудень 1992 року — заступник з гуманітарних питань голови Косівської РДА. Ініціював заснування районних премій ім. Ю. Шкрібляка, М. Павлика, М. Підгірянки, А. Тарнавського. З травня 1994 по грудень 1999 — старший науковий працівник науково-дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство». Одночасно був літературним редактором журналу «Гуцульська школа», видавництва «Писаний Камінь» та редактором газети «Освітянський вісник».

У травні 1989 року організував районне товариство української мови ім. Т. Шевченка «Рідне слово», з того часу був членом районної управи. У вересні 1989 року був делегатом Установчого з’їзду НРУ. В 1990 році його запросили на II з’їзд НРУ.

У 1990–1994 рр. — депутат обласної ради першого демократичного скликання, член облвиконкому. 1993 року — співголова Першої міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми Гуцульщини».

Від 1960 року — учасник численних районних, обласних, республіканських і всесоюзних педагогічних читань та науково-практичних конференцій. У 2002 році — довірена особа кандидата в народні депутати України Р. Зварича.

З 1993 року — заслужений працівник народної освіти України. Член Гуцульського дослідного інституту в Чикаго. Член редколегії «Історії Гуцульщини» в 6-ти томах. З 2004 року — член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. З 2002 року — член науково-технічної ради Національного природного парку «Гуцульщина». Лауреат обласної премії ім. М. Підгірянки (1998), районної премії ім. А. Тарнавського (1993). З 2004 року — президентський стипендіат.

Нагороджений десятьма медалями за участь в бойових діях та медаллю А. Макаренка, орденами Вітчизняної війни II ст. та «За мужність», медаллю Словацької республіки.

І. А. Пелипейко залишив для української культури коштовну літературну і духовну спадщину, великий власний архів.

Написав понад 600 публікацій, рецензій тощо.

Підготував і видав декілька книг, зокрема довідник «Населені пункти Косівщини» (1995), «Гуцульщина в літературі» (1996). Пелипейко є упорядником і автором приміток, довідок і словника — книги для читання про Гуцульщину «Плай» (1996) та хрестоматії з гуцульського фольклору «Флояра» (1999). У 1997 році побачила світ його книжка «Пам’ятка природи Косівщини», а у 1998 році — посібник для учнів «Мій рідний край».

Книжка І. А. Пелипейка «Косів: люди і долі» (2001) розповіла майже про всіх, гідних уваги косів’ян. У 2002 році побачив світ довідник, підготовлений спільно з П. Арсеничем «Дослідники та краєзнавці Гуцульщини».

«Гуцульський світ» (2005) — перша в Україні збірка вибраних творів М. Ломацького, видана завдяки Ігорю Аполлоновичу, який написав вступну статтю, примітки, упорядкував матеріали, зберігаючи особливості мови, правопису та пунктуації автора.

Теж вперше в Україні видана повість Марії Остромири «Над бистрим Черемошем» (2005) — упорядкування, вступна стаття, примітки І. А. Пелипейка.

І як щира шана Косову — краєзнавча праця «Містечко над Рибницею» (2004). Зацікавлення своїм багатим наповненням збудила пошану до тих, що колись тут жили, працювали, будували, тішилися й страждали, а нерідко й гинули безневинно.

Вона стала лебединою піснею Ігоря Пелипейка.

Феноменальна працездатність, енциклопедичність знання, всебічна ерудиція, глибока Душа І. А. Пелипейка реалізували себе цілковито, повнокровно, велично й жертовно в ім’я Батьківщини. Безмежно люблячи Україну, І. Пелипейко заповів свої праці нам із вами, чим засвідчив патріотизм в ім’я гідного життя й творення в Україні, якій присвятив своє життя.

У вінок вічної пам’яті й шани вплітаю журливо ці щирі слова про Велику Людину.

• ← Шкідливість аборту
• Повбіймаймосі в Печеніжині →
• Всі публікації газети «Гуцульський Край»