Косівській школі-інтернату — 50

За все добро розплатимось добром…

Для багатьох дівчаток і хлопчиків із усієї області у кінці 50-х років Косівська школа-інтернат стала рідною домівкою. Цей навчальний заклад був утворений рішенням виконавчого комітету Косівської районної ради від 22.08.1957 р. Інтернат було розміщено в трьох двоповерхових і трьох одноповерхових будинках колишніх районних установ.

1-ий рік навчання. 7 клас. У центрі сидять К. Ф. Тимків (вихователь), Г. Ф. Вербенець (вихователь), Л. Д. Дударенко (директор), Н. С. Коваль (вихователь), Г. С. Бабченко.

Директором новоствореного навчального закладу був призначений фронтовик, який до того очолював Косівський дитячий будинок №1 Леонід Данилович Дударенко. Він доклав чимало зусиль для переобладнання приміщень колишнього будинку НКДБ та місця ув’язнення на класні кімнати, спальні, їдальні, майстерні.

Основу педагогічного колективу склали кращі педагоги дитячого будинку №1. Це були компетентні, віддані своїй справі, дисципліновані й дуже вимогливі до себе та до інших люди.

Першими вчителями інтернату були Г. К. Кирилюк, К. І. Кальян, Н. Я. Смирноза, Е. С. Вовчак, П. В. Тригуб, Й. М. Перкатюк, К. Й. Розвадовська, Н. І. Яким’юк, Л. П. Андрусенко, К. Ф. Тимків, О. О. Суржикова, В. М. Скадіна, О. М. Дяченко, Г. Ф. Вербенець, Т. А. Хоха, Л. І. Барзікова, І. А. Пелипейко, О. В. Петренко, І. К. Гавриш, В. Р. Скадін, Б. М. Степченко, М. І. Бабич, М. В. Драгомерецький, Г. С. Бабченко, Р. М. Морозюк, С. А. Світлична, М. М. Островський, Я. Т. Клюка.

Перший завуч Н. Д. Балагурак була майстром педагогічної справи, уміла настроїти педагогів на високий професіоналізм, заохочувала до самоосвіти.

У школі-інтернаті працювали дуже хороші, віддані своїй справі люди. Пралями були дві жінки, які вручну без прального порошку (його тоді ще не було) милом прали постільну білизну та одяг для всіх вихованців. А з якою любов’ю варила обіди, пекла пампушки й пиріжки кухар Юлія Василівна Руденко.

У 1964–65 роках посаду директора обіймав колишній вихователь та вчитель цієї ж школи Василь Степанович Місевич.

У 1965 році директором школи-інтернату був призначений Михайло Васильович Магун. Під його керівництвом велося будівництво четвертого корпусу інтернату, великого спортзалу із допоміжними, господарськими приміщеннями, банно-пральний комплекс, теплиця, каплиця та викопано криницю, упорядковано подвір’я та господарський двір. Територію школи-інтернату обгороджено металевим парканом, укріплено берег та посаджено кущі й дерева.

Усі зусилля педагогічного колективу та обслуговуючого персоналу були спрямовані на створення найкращих умов для навчання, виховання та проживання дітей.

Дуже цікавим та насиченим було життя школярів. Знання учні здобували як на уроках, так і на заняттях предметних гуртків. Результатом цього була участь школярів у районних та обласних олімпіадах. Систематично проводилися тематичні вечори, зустрічі із письменниками, композиторами та цікавими людьми.

Велика увага в школі-інтернаті приділялася художній самодіяльності. Особливо славився танцювальний колектив під керівництвом Л. І. Барзікової, який брав участь у районних, обласних оглядах, а в 1968 році його виступ транслювало республіканське телебачення.

Учасники танцювального гуртка з керівником Л. І. Барзіковою.

Руками вчителів та учнів виготовлено 80 комплектів гуцульських костюмів.

Справжнім майстром народної творчості і прекрасним педагогом був В. І. Кошак. Багато його учнів згодом стали студентами Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва.

Музей художньої вишивки Гуцульщини створила вчитель трудового навчання Х. С. Іванчук. Вона прищепила учням любов до вишивки та разом з ними оздобила приміщення серветками, рушниками, портьєрами.

Директор інтернату М. В. Магун — арбітр національної категорії з футболу, 20 років обслуговував ігри футбольного чемпіонату України. Саме тому в школі працювало багато спортивних секцій, а на добре обладнаному стадіоні проводилися районні дитячі змагання із різних видів спорту. Вихованці школи-інтернату неодноразово захищали честь району в області, а Пасайлюк Ніна входила до складу обласної команди зі стрибків у воду.

Розуміючи важливість соціальної адаптації вихованців інтернату згодом у самостійному житті, дирекція та педагогічний колектив робили все можливе для того, щоб діти впевнено почували себе серед ровесників поза стінами навчального закладу. Систематично проводилися зустрічі із ровесниками міських шкіл.

На базі цієї школи систематично проводять районні, обласні, а в 1992 році був проведений I Всеукраїнський семінар завідувачів кабінетами Інтернатських установ ІУВ та директорів шкіл-інтернатів України.

Неабиякі ділові та організаторські здібності М. В. Магуна сприяли реорганізації в 1993 році школи-інтернату в гімназію-інтернат, яка за короткий час стала провідним середнім навчальним закладом у районі.

• ← Великдень у Космачі
• Свято єднання гуцулів →
• Всі публікації газети «Гуцульський Край»