Вічний революціонер

До 150-річчя від дня народження Івана Франка.

Зв’язки Івана Франка з народною поезією були глибинними і протягом всього його життя напрочуд плідними. Коли говорять про І. Я. Франка, неодмінно на думку приходить «Вічний революціонер», знаний далеко за межами України, перекладений багатьма мовами світу. Він символізує одночасно і той дух нескореності, революційної невгасимості, яким живилося і живиться серце народу. Він став національною гордістю українського народу.

Іванові Франкові було 24 роки, коли він вдруге потрапив до в’язниці як «небезпечний соціаліст», і був підданий тортурам. Створення «Вічного революціонера» хронологічно пов’язане з другим арештом І. Франка, що стався в березні 1880 року і привів його до коломийської тюрми. Переслідуваний нуждою, письменник залишив тоді Львів і попрямував на село в Коломийський повіт, де мав одержати приватні лекції. Якраз в той час поблизу Косова селянин зробив замах на війта, що дало привід до проведення арештів. Хоч Франко тільки проходив через територію, де сталася подія, але його, як соціаліста, заарештували, кинули до в’язниці і протримали в ній аж до 6 червня 1880 року.

У тюрмі Франко написав цикл віршів «Веснянки», весь пройнятий передчуттям великих революційних змін. Не розгубився, не знітився, а вибухнув новим поетичним полум’ям, що загорілося, як безсмертний вогонь, у «Вічному революціонерові». Поезія «Вічний революціонер» зародилася і визріла в ті дні, коли поет творив цикли поезій «Веснянки», «Скорбні пісні», «Нічні думи».

«Вічний революціонер», як пісня, активно включився у сферу політичної боротьби тільки в 1905 році, досі ж був знаний як вірш, який часто декламували, але не співали.

У 1905 році один з друзів Франка Микола Лисенко написав музику до «Гімну», і він почав своє нове життя, пішов у світ як революційна пісня.

Коли 1898 року відзначали 25-річчя літературної і суспільної діяльності І. Франка, громадськість Галичини підготувала Каменяреві сюрприз: хор уперше проспівав «Вічного революціонера». Незабаром пісня-гімн на музику М. Лисенка повернулася в місто свого народження Львів і полетіла по всій Галичині. Уже в 1909 році її співав львівський хор «Бандурист». Народний художник В. Касіян згадував, що у 1913 році учні реальної школи у Снятині «співали пісні», складені на слова Івана Франка, зокрема його гімн «Вічний революціонер». В період Жовтневої революції і громадянської війни на Україні «Гімн» передруковувався у багатьох збірниках революційних пісень і линув далеко за межами України.

Глибока думка і образність вислову, музичність слова і композиційна завершеність забезпечили твору довговічність і вплив на нові й нові покоління.

Згадаймо сьогодні Каменяра, бо він «у тих, хто, відробивши своє», ніс свої незабудки у вінок пам’яті нашого Кобзаря, не дав очорнити ім’я, аби хоч чимось бути схожим на свого наставника.

Це була дійсно особистість, щедро обдарована людина. Життя і творчість Івана Франка — це гордість нашої нації перед світом. Це гордість усього світу перед Богом за те, що світ має таку постать. І хочемо того чи ні, живемо для того, щоб полишити по собі згадку серед тих, хто залишається на цій землі. І щасливі люди неповторні, неординарні в тому, що творили царину нашого буття.

• ← Спадщина Євгена Сагайдачного
• Велетні української літератури →
• Всі публікації газети «Гуцульський Край»