Комп’ютерна залежність

Про алкогольну, наркотичну залежність часто пишуть практично всі засоби масової інформації. А ось про комп’ютерну згадують набагато рідше. Але вона існує. Особливо серед підлітків, які проводять майже весь свій вільний час у віртуальному світі, нехтуючи навчанням, друзями, здоров’ям. Можна стверджувати, що наприкінці XX ст. виникла і поширилася нова форма залежності — комп’ютерна.

Перша комп’ютерна гра «Зоряні війни» вийшла у світ 1962 року. Її завдання полягало в тому, щоб відбити астероїди і напади ворожих космічних кораблів. Згодом було створено багато інших ігор. А з поширенням у 1970–1980 роках потужніших комп’ютерів електронних ігор побільшало: пригодницькі ігри, ігри-головоломки, стратегічні ігри та ігри «екшн». Багато ігор імітують різні види спорту, як от хокей на льоду чи гольф. Чимало з них здобули високу оцінку громадськості, оскільки вони дуже цікаві й допомагають у навчанні. Однак ігри «екшн», як і ті, що їх називають «шутерами» (стрілялками), часто критикують через їхній агресивний характер. Зазвичай мета цих ігор — вибрати зброю і знищити всіх ворогів: людей та інших істот.

Стає дедалі популярнішим он-лайновий вид комп’ютерної ігри. Що особливого у ньому? Її персонажами керує не комп’ютер, а гравці, які через Інтернет одночасно беруть участь у грі. Їх можуть бути тисячі. Популярність таких забав пояснюється можливістю поспілкуватися з іншими. Гравці “розмовляють” одні з одними і відчувають себе частиною всесвітньої родини.

Але, як зазначає президент Національного інституту дослідження впливу медіа на сім’ю, «частина ігор має антисоціальний характер і пропагує насильство, секс, брутальну мову тощо. На жаль, власне такі ігри найбільше люблять діти віком від 8 до 15 років».

Під час одного дослідження, що проводилось у США, виявилося, що майже 80 відсотків популярних серед молоді відеоігор містять сцени насильства. Це вже не просто ігри, а навчальні засоби. Ми вчимо дітей спускати курок... Але ми не попереджаємо їх про наслідки таких дій у реальному житті.

Протест громадськості проти насильницьких ігор лунає ще з 1976 року, коли з’явилася гра для ігрових автоматів «Смертельні гонки». Суть її в тому, щоб переїхати пішоходів. Вигравав той, на чиєму рахунку було найбільше жертв. У грі «Автоармагедон» гравець пройде усі рівні тоді, коли переїде або уб’є 33000 чоловік. Жертв можна не лише чавити колесами, забризкуючи їхньою кров’ю вітрове скло, їх можна поставити на коліна й змусити просити пощади або ж довести до самогубства. А якщо хочете, то можете розчленувати їх.

Чи шкідлива така імітація насильства? Відповідь на це питання намагалися знайти під час 3000 різних досліджень. Багато хто бачить зв’язок між насильством під час ігор підвищеною агресивністю гравців. Прояви жорстокості серед молоді часто наводяться як докази такого взаємозв’язку.

Чи правильно думати, ніби ми не піддаємося впливу того, що бачимо? Якби так було, чи витрачали б тоді компанії щороку мільярди на телевізійну рекламу?

Насильство, зображене у відео- і комп’ютерних іграх, може бути ще небезпечнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, що чинять насильство. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри — учасниками. Крім того, фільм дитина дивиться лише кілька годин, а на звичайну відеогру вона може витратити майже 100 годин.

У нових он-лайнових іграх час, котрий гравець витрачає, обмірковуючи свою роль, стає його особистим вкладом, його досягненням, а це заохочує грати далі. Для декого ігри стали справжнім наркотиком, і це одна із причин, чому в них грають місяцями або навіть роками.

У грі молодь втікає від дійсності у світ фантазій.

Під час опитування дітей понад 60 відсотків зізналися, що нерідко грають довше, ніж планували. А це часто негативно позначається на навчанні. Японські вчені виявили, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого мозку, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж, для гармонійного розвитку усіх ділянок дитячого мозку корисно бавитися на вулиці та якомога більше спілкуватися з іншими дітьми.

Існує ще одна небезпека для здоров’я від того, що діти довго вдивляються у монітор, псується зір. Це зумовлено тим, що в цей час людина рідше кліпає, внаслідок чого виникає сухість і подразнення очей. Під час кліпання виділяються сльози, які вимивають шкідливі речовини і очищують очі.

Оскільки дітям важко себе контролювати, вони можуть, майже не відриваючись, годинами грати в комп’ютерні ігри. А від цього болять очі й нерідко виникають труднощі з фокусуванням.

Під час роботи з комп’ютером шкідливими факторами є електромагнітне випромінювання і статистична електрика. Статистична електрика заряджає порошини й мікроорганізми, які “прилипають” до людини і підвищують небезпеку зараження.

У Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають:

• у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку;
• комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування, і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок;
• у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.

В ігрових залах немає фахівців, здатних керувати заняттями дітей, адже підприємці — не педагоги і не ставлять перед собою таке завдання. Ми доручаємо виховання своєї дитини особам, які самі добирають для наших дітей «розклад навчання»: жорстокі ігри та віртуальні розваги.

Ми практично не розмовляємо зі своїми дітьми, використовуємо слова на зразок: «відійди», «молодець», «швидше», «не торкайся», «залиши мене у спокої!».

Чого ми очікуємо від своїх дітей: ввічливості, успішного навчання; щоб їх було видно, але не чутно?

Популярність ігор он-лайн зростає в цілому в світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, на яких можна за відповідну плату пограти у мережеві ігри. Тож ігрова індустрія процвітає. Однак неможливо заперечити небезпеку, яку криє в собі ця прибуткова індустрія. Чи може людина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер багато часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насильства і при цьому не зазнавати жодних серйозних наслідків? Звичайно ж, ні. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри завжди навчальні, що це лише невинні забави.

Вплив розважальних засобів значно сильніший, ніж ми думаємо. Якщо батьки відповідально ставляться до виховання дітей, то мусять розумітися на тому, що пропонує їхнім дітям ця швидкозмінна індустрія розваг, розбиратися у сучасних тенденціях розвитку дитини.

Діти потребують нашої постійної уваги. Вчитися бути батьками ніколи не пізно. Нові інформаційні технології — один із викликів глобалізації. Сподіваюся, ми, дорослі, дамо на цей виклик гідну відповідь!

• ← Велетні української літератури
• Грудне молоко найліпше для немовлят →
• Всі публікації газети «Гуцульський Край»