Спогади про В. Чорновола

Романтик, революціонер, стратег — усі його дії були спрямовані з юності на здобуття волі, століттями поневоленої України. Це було в його генах, і він не відступав від цієї мети аж до смерті. Він не став президентом України, але став національним героєм посмертно, його вбили в русі — у дорозі до тієї іншої України, за яку він заплатив своїм життям.

Ідея боротьби за вільну Україну ніколи не згасала в серцях кращих представників українського народу. Деякі полягли у збройній боротьбі проти поневолювачів, інші емігрували на Захід, а найбільше було запроторено в сибірські табори та колимські гулаги, але боротьба ніколи не припинялась. Десь у 1961 році був убитий останній озброєний повстанець на Тернопільщині, а вже на початку 60-их років повстали шестидесятники. Одним із перших провідників цього покоління був В. Чорновіл, який навесні 1964 року на відкритті пам’ятника Т. Шевченку (автор І. Гончар) в с. Шешорах проголосив такі слова:

Вкраїнці! Люди!
Щоб Ви розуміли:
Кайдани в нього
і кайдани в нас!
І юнь піднялась
вище ясночола,
Слова злітали
бурею Карпат!

Ці слова запали в душі присутніх. Це був відкритий заклик до боротьби проти імперії зла. З цього і почався тернистий шлях В. Чорновола… Цей виступ для тодішньої влади був неначе грім серед ясного неба. Щоб уникнути арешту, В. Чорновіл з допомогою юнаків був доправлений до хати народної майстрині, лауреата премії ім. Шевченка Ганни Василівни Василащук. Тут він ознайомився з творчістю майстрині вишивки, робив записи, фотографував рушники, а коли почало темніти надворі, через задні двері непомітно вийшов на обійстя, а дальше городами, в супроводі шешорівських, космацьких юнаків та львів’ян, В. Чорновіл був переправлений через ліс Лебедин до Яблунова…

Розгубленість та зневіра панували і в душах присутніх цього свята. Люди, що пройшли етапами сибірських таборів, магаданських катівень, повернувшись на рідні землі, хоч і принишкли, але в душах раділи, що їхня боротьба і страждання не пропали даремно, що на їх зміну приходить нове покоління борців за волю України, виникає нова хвиля опору проти тоталітаризму, яку очолює молоде покоління шестидесятників. Це було моє перше знайомство з В. Чорноволом.

Другий епізод знайомства з В. Чорноволом відбувся через Аллу Горську, яка зі своїм чоловіком В. Зарецьким навесні 1970 р. відвідала с. Космач і перебувала в моїй оселі (про цих митців написано окремий нарис). Багатогодинні розмови з цими видатними людьми про мистецтво, а ще більше про політичні події в Києві, в Україні… Так я довідався, що 4.09.1965 р. В. Чорновіл разом з І. Дзюбою, В. Стусом та іншими у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі Параджанова «Тіні забутих предків» виступив з протестом проти арештів української інтелігенції… А далі обшуки, арешти, безробіття, репресії зміцнювали в ньому силу опору. В цей час пише гостру статтю «Правосуддя чи рецидиви терору» (про суд над братами Ґоринями в 1966).

А в 1967 р. його арештували — три роки ув’язнення суворого режиму. Причиною стала журналістика — збірка «Лихо з розуму». Книжку було надруковано закордоном. Міжнародна громадськість піднесла свій голос на захист ув’язнених, а брежнівські урядовці змушені були на це зважати…

За свої твори В. Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боролись за права людини, а від радянської влади В. Чорновіл отримав нове ув’язнення.

Після звільнення в 1969 році В. Чорновіл відвідував с. Космач, був гостем у колишнього політкаторжанина, священика місцевої церкви Петра і Павла, майбутнього Патріарха України Василя Романюка, який потім охрестив В. Чорновола в космацькій церкві, хрещеними батьками були Пазуня Трутяк та Михайло Косів, присутніми при хрещенні були й інші космачани.

Через В. Романюка, з яким ми таємно зустрічались, довідались, що В. Чорновіл хотів би поспілкуватись із свідомими космачанами, що мають зв’язки з В. Морозом, А. Горською, яким можна довіряти… Так це була перша особиста зустріч з В. Чорноволом в Космачі. З розмови нам стало відомо, що у Львові готується до випуску «Український вісник», через деякий час ми отримали перші екземпляри. З цікавістю ночами перечитували, передавали добрим знайомим, але через деякий час космацькі “сексоти” (один вчитель, царство йому небесне, з присілкової школи, а другий — працівник лісництва, слава Богу, ще живе), майже одночасно (на вухо) запропонували мені й ще декому прочитати «Український вісник», звичайно, я категорично відмовився, що зробили й інші, бо знали цих людей як донощиків, але мені й досі не відомо чи мали вони хоч один екземпляр «Вісника», чи була це провокативна акція КДБ. Ці служби давно цікавились чому О. Кобилянський, В. Чупірчук, Л. Варзарук (вчителі) зустрічаються з Антоненком-Давидовичем, В. Морозом, А. Горською, В. Вечерським, ведуть з ними переписку. Доводилось остерігатись, але все одно КДБ стало відомо, що ми зустрічалися з В. Чорноволом і мали «Вісника», бо через деякий час був обшук у В. Чулірчука (обшукував опер Чарний), але нічого не знайшли. «Вісник» був у мене і надійно схований, але В. Чупірчука було заарештовано і він три доби перебував на допитах в ізоляторі КДБ в Івано-Франківську. Але доказів не було, кому він давав читати газети. В. Чупірчук в ізоляторі нічого з їжі не приймав, бо боявся, щоб його не отруїли, а ще заявив, що “гуцул не здається”. Ще деякий час з нами вели попереджувальні “виховні” розмови, різного роду агітації працівники КДБ. Відтоді почались перевірки нашої роботи в школі, вишукували різні причини для шельмування, приниження, а потім було підготовлено і скликано схід селян (22.09.1973 р.), на якому було осуджено наші зв’язки з В. Чорноволом, В. Морозом, Антоненком-Давидовичем А. Горською та іншими, попереджено, що звільнять з роботи і відповідно покарають.

Арештували В. Мороза, В. Романюка, В. Чорновола. А. Горську вбили в будинку її батька під Києвом…

Ми залягли в глибоке підпілля, організували конспіративну “трійку”, зв’язок зі Львовом і Києвом був через В. Зарецького, з яким ми таємно зустрічались, збирали і передавали матеріальну допомогу політв’язням, зокрема найчастіше В. Романюку — час минав, настали часи “перебудовні”.

1989 рік… Відкриття пам’ятника О. Довбушу (3 липня 1989 р.) в присадибі Михайла Юсипчука (Дідишина) (на фото: В. Чорновіл, М. Дідишин, З. Красівський). Перед відкриттям В. Чорновіл зустрівся з нами і сказав, що М. Дідишин відмовляється надати йому слово на даному заході, бо відповідні органи пригрозили йому. В. Чорновіл і З. Красівський були схвильовані й незадоволені станом речей. Два синьо-жовті прапори, привезені В. Чорноволом, так і не були розгорнуті над Космачем і не довелось йому виступити з полум’яною промовою перед космачанами. Дійство пройшло під червоними прапорами та транспарантами на фоні космацьких килимів. Виступаючі (кому було дозволено відповідними органами) проголошували “патріотичні” промови про захисника трудящих мас Прикарпаття проти поневолювачів О. Довбуша, але по-іншому на той час не могло бути.

На Прикарпатті В. Чорновола щиро вшановують. У 2000 р. в Шешорах, біля пам’ятника Т. Шевченку, де в 1964 р. В. Чорновіл виступав, силами громадськості, з ініціативи РО НРУ поставлено пам’ятний знак (автор Й. Приймак), іменем В. Чорновола названо Шешорівську ЗОШ І–ІІ ст. (рішення сесії сільської ради від 14.02.2003 р.). Його іменем названо Народний дім в м. Косові та Бабинську ЗОШ I–II ст. (рішення районної ради від 31.07.2003 р.). Проводиться багато інших заходів на вшанування пам’яті героя України В. Чорновола.

• ← Каруковані писанки
• Туберкульоз виліковний! →
• Всі публікації газети «Гуцульський Край»