Косів: форум міста та району
21:02, 28 Березня 2024 *
Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
Увійти
 
 
   Початок   Допомога Пошук Увійти Реєстрація WAP  
Сторінок: 1 ... 6 7 [8] 9 10 |   Вниз
  Друк  
Автор Тема: Хто має якісь віршики? Їх сюди!  (Прочитано 137761 раз)
Mercedes
Відвідувач


Репутація: 5
Offline

Повідомлень: 52


« Відповідь #105 : 09:29, 12 Червня 2011 »

Я прочитав Книгу Мертвих, кажу:
країна мертвих старша від країни живих,
там немає Галичини,
там нема героїв,
дарма ваші герої все забрали з собою.
Невже не з вами, а там
вирішуються питання честі?

Виносили ви своїх покійників,
їхніми домовинами тричі стукали
о пороги їхніх домівок –
тричі прощення просили.
Чому нині
кладете в труну горілку?

Голови дітей ваших померлих
ви покривали вовною,
а чим покриваєте голови
ваших байстрюків на базарах Європи?

Говорив-бо я вам:
не божевільних і привидів бійтеся, галичани!

Коли мордували вашу церкву,
ви збиралися до купи в темному лісі
і молилися.
А що нині чините в храмі?
Ви поставили свою правду про Спасителя
понад самого Спасителя.

Говорив-бо я вам:
приходитиму при світлі дня.

Коли жив я з вами,
часто мусив ходити лісами,
і якщо сніг застав мене
у буковому лісі,
я бачив, як падає сніг,
а в смерековому віти закривали його,
але я чув, як падає сніг,
хоч падає він нечутно.

Браття і сестри!
Сніг іде із одного неба
і вкриває до Божої весни
нашу Галичину,
прекрасну, як передсмертна посмішка.

Василь Герасим'юк з Кутів - 80-ті роки, лауреат Шевченківської премії 2003 року

якби я так писав білим віршем, як цей Славний Чоловік, то я б зазнався однозначно!
Василь Гарасим'юк -Лауреат премії ім.Шевченка родом з Прокурави.
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #106 : 15:55, 13 Червня 2011 »

Лорна Ніжина
жива. Метальова.

словами бризнули віконні ґрати
я не жива! але й не з мікросхем.
у вухах небо. у очах шматочки вати
мов цукор розчиняюсь під дощем.

у серці море, а у роті хмари
до неба прив"язали целофан
у сумці квіти, в дзеркалі примари
з шматків газети ношу сарафан.

сережки- цвяхи, карамель помада
позаду місто, а за ним маразм.
життя - це клумба. сенсорна розсада.
із шестерень пародія. Сарказм.

#3
Лорна Ніжина
музика втомилась мене слухати

небо розштовхало пластмасові стіни.
ми розбились.
знову
падаючи
кусочками
скла
ти тішився. чому ж ні, хіба ми не на шарнірах??
нова вистава у серці. танцюємо вальс.
танцюємо, бо ми того варті.
живемо бо мусимо жити.
кохаємо??
кого, невже сцену?
ні. ми не можемо кохати, ми ж лише уламки скла. а колись обіймали одне одного. які колись перепліталися крилами склянного янгола.
ми ж не варті сліз, правда???
мені незручно лежати отак, окремо від тебе, і окремо від неба.
мені неприємно бачити тебе отак, окремо, розкромсаного і розбитого.
мені не боляче!!! я ж лише уламок скла.
а музиці байдуже.

музика змучилась

#4
Лорна Ніжина
зламалось небо

зламалось небо
зникли стіни
втекли кусочки
night for me
змагаючись із небом
часу
тіні
зникали.
розлетілись хто куди...
і поїз рушив
впала крапля тиші.
my night for you
а ти не помічав.
потоком неба
мою тишу зрушив
і знову з часом
граєш у квача.

#5
Лорна Ніжина
розШШШтовхана (не чіпай мої сталеві сльози)

збільшити
потовчені декорації мого міста.
файл пошкоджено. надто пошкоджено.. не повернути..
ти хотів поремонтувати мене
(але)
(хіба)
ти зможеш вкрутити мені нові очі, знаєш, так як міняють лампочки.
щоб не бачити руїн.

змастити мій голос, він надто сухий для тебе.
я щоночі надійно змащую його алкоголем..

робот. або лялька на шарнірах
нова помилка у мікросхемі серця.
ти ж мене вимкнув.
думав надійно?
різьба зірвалася.

сльози.. звідки у машини сльози? перша сльоза завжди холодна... ніколи не помічали? а остання така гаряча що обпікає твої губи на морозі.
а мої
(щоки?)
покриває іржею.
так я надто жива як на машину.
і надто залізна щоб жити.

радію бо ти так хочеш. плачу і ти цього
(не)
розумієш.
існую..
існую...
існую....
а вже за три дні ти повернешся...
ти виходячи мене вимкнув.
а зараз..
файл пошкоджено..
розумієш??
пошкоджено...

on. i'm in your life.

a tu ciogo navit' ne pomituv
Синиця
синьоока пташка;)
Фахівець


Репутація: 22
Offline

Повідомлень: 327

Христина Стринадюк


« Відповідь #107 : 20:13, 15 Червня 2011 »

Фрустрація поглинула. Політ.
Мене в собі нема від позавчора...
Та щось моє ще все-таки болить.
Ховає сонце однотонна штора.

Столи. Холодні матові столи...
В подушку сльози, очі десь на стелю.
Думки мене безсилу привели
В одну з моїх порожніх творчих келій.

Молись... Або пиши. Чи просто спи.
Чи вкотре вчи слова нової драми.
Терпи, реви, а потім знов терпи,
Мовчи до стін глухими вечорами.

Фрустрація поглинула. Я де?
Мене в собі нема від позавчора.
Та як же так? А може хтось прийде?
А може хтось зі мною поговорить?

Крісла. Довкола матових столів.
Думки чорніють... О, Всевишній Отче!
Не вмію підібрати влучних слів
Безмовна, опускаю грішні очі...

І щось мене... І десь мене болить.
Напишу біль на аркуші в дорозі
До себе я. Фрустрація. Політ.
Чи з келії ще вийти досі в змозі

Ота, що уособлює мене,
Ота, що так захоплено творила?
Бо в мене сонце - зимне і сумне,
Бо моє небо шторою закрили...

Молись... Або пиши. Чи просто спи.
В подушку сльози, очі десь на стелю.
Терпи, реви, а потім знов терпи
В одній з твоїх порожніх творчих келій.

Терплю. Чи сплю? Чи то давно не я?
Котрий вже день живу холодним чаєм.
У грі з життям - фінальна нічия.
І надто мало всього помічаєм...

І надто міцно обіймаєм світ
Скупими загребущими руками.
Фрустрація поглинула. Політ.
А я не тут. Далеко я. Думками.

І вже як є. А може як нема
Себе в мені, то вже воно в дорозі?
Тоді хай поспішить, бо я сама
Із творчих келій вибратись не в змозі...

(с) Христина Панчак

Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #108 : 21:53, 19 Червня 2011 »

DEMO

де цифровий Син із віртуальної епохи?
дайте мені нового - НаноБога
матема-тична функція в хребет
люмбальна пункція USB - бета

із нулів по тунелях кісток
без кордонів і знаків стоп
чисте світло по венах через вай-фай
лише пароль душі - дай

це як падіння Карфагену
Delete місто із стерео-антен
а тут - широкополосний дзен
без кордонів без назад - білет

інтернет як пантеон Его-тронів
віруси без шинелі в образі порно-дів
і голос в гарнітурі диктує оновлення
системі - диктатура Великого РЕМу

із часом і ти будеш іти по кабелю в небо
біля воріт у рай все той же Google Chrome
життя бінарним кодом як ефект плацебо
з хрестом лише на запасний аеродром

(я)
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #109 : 13:50, 23 Червня 2011 »

Стоп! А кто оборвал пленку,
Где заснято начало полета?
Выдвинутые шасси, взлет.
Стюардессы и техника безопасности,
Где их немые движения под милый голос пилота?
Разгон, момент отрыва, набор высоты,
Где это все? Почему минуты эти так размыты?
Память заблокирована.
Не услышать первый крик,
Не вспомнить боль, когда нам режут пуповину.
И чья вина, что нас не видно на радаре?
Размеры видимо слишком малы, дабы
На карте всеобщих полетов высветило нас.
Или скорость воздушного судна слишком велика?

Замри посередине кадра
Мы будем молча падать
С открытыми глазами
В эту немую прохладу
Оцепеневшее пространство проглатывать
Приятного молчания в приятном полете,
Но вы меня не позовете
Мы забудем все, забудем всех
Это просто полет
Для желающих услышать треск

Это все так просто,
Просто знай что поздно
Лепестки отрывать
Если сердце иссохло как трава.

Давай забудемся взойдя на борт
Твой бортовой дневник от корки до корки
Жадно ел глаза
Пока воздух ел корпус
Мертвая петля...
По небу как по водной глади
Развей тысячи узлов, как прах,
Нам не успеть без пилота и прав
Умело выдавая ночь за день
Размахом крыльев горизонт не задеть
Черные машины катятся по голубому небу
Но управлять некому.

Еле заметная суета людей видна
В иллюминаторах соседних птиц-гигантов,
Никто не знает, каков запас топлива в баках,
Вполне возможно, что оно закончится завтра.
Посадка экстренная или плавная,
В этом случае мало что зависит от нас,
И только черный ящик - свидетель последний
Каким тебя в итоге примет земля.

Gillia - Жизнь (feat. Да Край)
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #110 : 11:12, 28 Червня 2011 »

Кофеїнове літо,
бергамотові мрії,
абрикосовий джем...
Увімкни мене тихо,
увімкни мене ніжно,
відімкни мою душу ключем.

І дверей твого раю
стану я, обіцяю,
серцевиною.
Хочеш, грішною стану?
Хочеш, буду святою
й невинною?

Полуниця з вершками.
Час марную думками,
ким ти станеш мені?
Але ж можу роками
я своїми руками
будувати між нами
стіни кам’яні...

Ти не грай на гітарі,
увімкни мене зараз,
заряди мене!
Я мелодія - слухай.
Мовчки свічку задмухай.
Я - ідея нова,народи мене.

Желатинові сльози
і неонова лампа...
Я сьогодні сама.
От тебе би та й в гості...
Посиділи би вдома,
полетіли б на Марс.

Я так люблю концерти!
Я - фанатка Омерти.
Часом трохи дурна.
Але кожен так може.
Просто, знаєш, не кожен
допиває життя аж до дна.

Почитай мої вірші.
Інші пишуть і гірші.
Інші пишуть ніяк.
Може хочеш лікеру,
шоколадних цукерок?
В мене є коньяк...

Розбуди мене тихо.
Воскреси мене ніжно,
до життя поверни
В кофеїнове літо,
бергамотові мрії,
абрикосові сни...

(с) Христина Панчак
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #111 : 11:13, 28 Червня 2011 »

Абсурд вiртуальностi - Назар Розлуцький

Душа сховалась в образі чужому
І спокій зник в небесній висоті.
Ми ще живем? Невже нам невідомо,
Що ми не ті, давно ми вже не ті?

Ми виміряєм спалах наднової,
Кохання ми берем під мікроскоп.
Є техніка. Душі нема живої.
А без душі ти хто? Сліпий циклоп?

Заполонили простір мікрохвилі,
Глобальна сітка, плетиво мереж
І віртуальність в нашому безсиллі
Нам створює ілюзію без меж.

Ілюзію стандартних втіх і прагнень,
Одної суперспільної мети,
Одних думок, одних бажань, уявлень,
До чого нам всім разом слід іти.

Усюди мережа, система всюди
В майбутнє нових роботів веде.
Скажіть мені, якщо ви є ще, люди,
А де ж свобода? Особистість де?

І сенс життя заключений в системах,
І крик душі, закутий в технотрон,
І стоїмо, загрузнувши в проблемах,
Немовби по коліна у бетон.

І зірка вже для нас – космічне тіло
І вже любов – це потяг і процес.
Нема душі, нема святинь… Зотліло…
І чорний простір…І нема небес…

І хто ми є? Заручники прогресу
Чи власних догм, уявлень, перешкод?
Як роботи, радіємо процесу
Появи нових впливів і турбот.

Ні думки, ні печалі, ані крику –
Лишень туман нав'язливих ідей.
Скажіть, потвори атомного віку.
А скільки серед вас живих людей?
Лангольєр
Омріяне пекло краще раю.
Фахівець


Репутація: 9
Offline

Повідомлень: 295

Втрата сенсу це здобуток суспільної вартості.


« Відповідь #112 : 12:31, 28 Червня 2011 »

Це дуже хороший вірш.Один з моїх улюблених в Назара.

Реконструйовуючи історію ми її конструюєм.
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #113 : 13:19, 11 Липня 2011 »

Лорна Ніжина

це збіса приємно отак закохатись,
і тішитись поїздом в небо.
зависнути, вмерти, і знову дістатись,
до свого найпершого "треба".

коли ти так хочеш пошвидше побачитись,
коли розумієш - не вийде
до іншого міста шалено добратися,
а віриш що час іще прийде...

коли ти втрачаєш останні хвилини,
на "цьом" і обійми прощання,
а хочеться тут просидіти години
з вокзалом стрічати світання.

коли тебе вдома чекає хтось інший,
а ти так шаленно не хочеш,
бо той вже далекий, як іній торішній,
сама собі щастя толочиш.

коли розумієш, що це мимольотом,
ми ж просто прохожі...
і тішитись першим й останнім(?) польотом.
прогнати всі думки ворожі.

коли від дурману ти втратила голову,
коли вже не можеш не пити,
так прикро не спати, й тікати від холоду
і двох одночасно любити.
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #114 : 13:20, 11 Липня 2011 »

Олександр Бондаренко

ЛЮДОХІД

ЧАСОМ ЗАДАЄШ ПИТАННЯ ХТО ЦИМ СВІТОМ УПРАВЛЯЄ
ВІН НЕМОВ ГІРСЬКА ЛАВИНА НА ШЛЯХУ УСЕ ЗМІТАЄ
ПОГЛИНАЄ, ПРОНИКАЄ В ЛАБІРИНТИ ТВОГО МОЗКУ
НЕМОЖЛИВО ЗУПИНИТИ – ТИ ЯК ТА СКУЛЬПТУРА З ВОСКУ.
ЗРУЙНУВАТИ ВСЕ НАВКОЛО – НЕ НАЙКРАЩІ ВАРІАНТИ
НАГАДАВ ЯКОСЬ ПРО ДУШУ, А ДУША ПРОГРАЛАСЬ В КАРТИ
ЗАХОВАВШИСЬ ЗА СПИНОЮ ТИ НЕ СКРИЄШСЯ ВІД СВІТУ
А ВТІКАТИ НЕМОЖЛИВО, ЖИТИ ТРЕБА ПРОСТО ВМІТИ

ТЕПЕР ПОСЛУХАЙ МОЄЇ ПОРАДИ
НЕ ТРЕБА ХОВАТИСЬ В МЕРЕЖИВІ МРІЙ
ПОВІРИТИ В СЕБЕ ПОТРІБНО ЗАРАДИ
ДАВНО ПРИЗАБУТИХ, РОЗБИТИХ НАДІЙ,
ХТОСЬ МОЖЕ СКАЗАТИ – ВОНО НЕ ВАРТУЄ
ТА ХТО Ж Я ТАКИЙ ЩОБ ЗМІНИТИ ЦЕЙ СВІТ
НА НЬОГО ВЖЕ РАБСЬКІ КАЙДАНИ ЧАТУЮТЬ
ПОДУМАЙ ПРО СЕБЕ, СПИНИ ЛЮДОХІД!

ОЗИРАЄШСЯ НАВКОЛО – ТИ СТОЇШ ПОСЕРЕД МІСТА
ПОПРИ ТЕБЕ ХОДЯТЬ ЛЮДИ І ДУМКИ В НИХ НЕНАВИСНІ
А БУДИНКИ ПОГЛИНАЮТЬ В СОБІ СОНЯЧНІ ПРОМІННЯ
ЗАЛИШАЮТЬСЯ НА ВОЛІ ТІ, В КОГО ДУША З КАМІННЯ
І КОЛИ НА НЕБІ ЗОРІ, СВІТ ПОКАЖЕ ВСІМ ОБЛИЧЧЯ
ТЕМНОТА ПОГЛИНЕ СВІТЛО – І ТЕБЕ ТАКОЖ ПОКЛИЧЕ
ВСІХ ПОСТАВИТЬ НА КОЛІНА – ХТО ПРОГРАВ, І ХТО ЩЕ ГРАЄ
МОЖЕШ ЩОСЬ ФАНТАЗУВАТИ – СВІТ ВСЕРІВНО ПОМІНЯЄ.

НАЙЛЕГШЕ СКАЗАТИ НІ, Я ПРОГРАВ
ПОКИНУТИ ВСЕ, ОПУСТИТИ РУКИ
А ПОТІМ КАРТАТИ ЩО НЕ ПОМІНЯВ
ЩОСЬ В СВОМУ ЖИТТІ І ВМИРАТИ ВІД МУКИ
ЯКБИ ТІЛЬКИ КРАПЛЮ ДОБРА У ДУШІ
І ТРІШЕЧКИ ВІРИ У ЗМІНИ НА КРАЩЕ
ЦЕЙ СВІТ БЕЗСУМНІВНО СКОРИВСЯ Б ТОБІ
ТОЖ ВИБЕРИ САМ –ЛЕГШЕ ЧИ ВАЖЧЕ!
Juha
Ст. модератор


Репутація: 77
Offline

Повідомлень: 2517
Awards: KosivArt Душа форуму 2009

My little dream )))


« Відповідь #115 : 17:22, 11 Липня 2011 »

Ого  Дуже гарно  good
Синиця
синьоока пташка;)
Фахівець


Репутація: 22
Offline

Повідомлень: 327

Христина Стринадюк


« Відповідь #116 : 23:57, 19 Липня 2011 »

Я не сплю.
Я дивлюся на зворотоній бік повік.
Два вологі екрани та безліч каналів.
Насправді ніч - це в і н:
Напівголий неголений чоловік,
Що метає метеорити зі стогоном сталі.

Я не сплю.
Я горизонтально чекаю на vip-четвер.
Він, холера, як завжди приходить вчасно,
А з ним - мігрень й безсоння,
Пара сліпих сестер
З татуюваннями на спині: "життя прекрасне".

Я не сплю.
Я прикидаюся пристреленою собакою.
Заасфальтоване ліжко та постіль з трави.
І перший промінь,
Темряви розсікаючи вакуум,
Фату зриває із моєї голови.

Наталя Марак

зі. мій улюблений. Наталя розповідала мені про той період свого життя і читавши пізніше ці поетичні рядки, я розуміла, про що вірш.

Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #117 : 01:06, 20 Липня 2011 »

Наталя - це найкращий поет із тих з ким я знайомий особисто!  good
Синиця
синьоока пташка;)
Фахівець


Репутація: 22
Offline

Повідомлень: 327

Христина Стринадюк


« Відповідь #118 : 01:14, 20 Липня 2011 »

Ну в мене таких поетів 2 - Натка і Христя Панчак good
Ната ще і художниця хороша) І її сюрреалізм не гірший за вірші

Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #119 : 11:13, 12 Серпня 2011 »

Лампа on line на столі. Помаранчеве світло…
Дотики рук божевілля без зайвих прикрас
Лишають свідомість без сну у компанії з вітром –
Зрадник! Раніше ж співав колискові не раз!

Run to the light, як метелик на світло вогню…
Child after raining – і знов ностальгія у серці.
Я повернусь, а можливо знімуся у «ню»
І чиясь хтивість безжально в тобі відгукнеться.

Madness or mind? Ні одне і не інше! – Go home
Чи хоч кудись! Допивай вдома пліснявий чай!
Часу нема? Залиши мене! – No place to go…
Блоги мовчать. Я вже втретє сьогодні on line.

Distance or time? Не важливо! Все рівно тримай
І те, і інше у рамках мінорних, залізних!
Я повернуся з весною – reach to the sky,
І розчинюсь в inspiration-і твого кубізму…

Run to the light… Проживу і без твого «люблю»!
Часу нема – помаранчеве світло згорає…
Я повернусь і можливо знімуся у «ню»
І хвала Богу, мене вже ніщо не тримає!..

липень, 2011
© Христина Стринадюк
(crazy_tit)
Сторінок: 1 ... 6 7 [8] 9 10 |   Нагору
  Друк  
 
Перейти в:  

© 2007—2024 KosivArt | Працює на SMF