Косів: форум міста та району
18:13, 29 Березня 2024 *
Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
Увійти
 
 
   Початок   Допомога Пошук Увійти Реєстрація WAP  
Сторінок: 1 2 3 [4] 5 6 ... 10 |   Вниз
  Друк  
Автор Тема: Хто має якісь віршики? Їх сюди!  (Прочитано 137793 раз)
Galen
Абориген


Репутація: 27
Offline

Повідомлень: 1197
Awards: KosivArt Аватар 2009

Світ нікому не обіцяв бути справедливим.


« Відповідь #45 : 15:07, 03 Лютого 2011 »

Автор Тарас Пасимок (AS_TAR)
Гарно. Молодець.
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #46 : 15:17, 03 Лютого 2011 »

Гарно. Молодець.

дякую, всі твори і прозові і вірші, які я тут написав ще з 17-18 років - зараз я так просто не пишу, тому тут і не публікуватиму  Smiley

цей вірш - це текст пісні, скоро буде в мп3  Smiley
Malva Landa
Постійний відвідувач


Репутація: 11
Offline

Повідомлень: 144


« Відповідь #47 : 15:33, 03 Лютого 2011 »

дякую, всі твори і прозові і вірші, які я тут написав ще з 17-18 років - зараз я так просто не пишу, тому тут і не публікуватиму  Smiley

в такому віці я також писала вірші... про любов переважно... хоча зустрічались і про наркотики, насильство... Зараз вони мені видаються якісь недовершені чи як... тобто, не заслуговують на будь-яку публікацію чи поширення в маси Smiley))

Не варто рухатися швидше, ніж літає ваш ангел-охорнець
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #48 : 15:52, 03 Лютого 2011 »

в такому віці я також писала вірші... про любов переважно... хоча зустрічались і про наркотики, насильство... Зараз вони мені видаються якісь недовершені чи як... тобто, не заслуговують на будь-яку публікацію чи поширення в маси Smiley))

про любов в мене хіба один - (теж старий і теж пісня) - моя частина там де смайли!

Життя іде, як має йти
І нам нічого не змінити
У кожного свої світи
Тебе я змушений любити

Мені від долі не втекти
Не знаєш ти, що поза грою
Дозволь тепер мені піти
Я не оглянусь за тобою

 :)Життя іде, як має йти
А я тут для чого? -- Тебе знайти!
Коли не граєш роль коханої людини --
Ким ти є в такі хвилини?

Трампліни, мрії і розчарування
Мовчання мелодій чи голосне звучання
Мінливості долі і Боже втручання
Життя іде -- чиє це бажання?

Ми можемо не йти, ми можемо убити
Та цим життя нам не зупинити
Твого обличчя мені із серця не стерти
Я відправлю любов за адресою в конверті
Життя хай іде, а я хочу вмерти...  crazy

Біль промайне, потрібен час
Усе поглине сірий простір
На жаль не звели боги нас
Я був лише нежданим гостем

Життя іде, як має йти
І ми могли би щось змінити
Та радий я, що саме ти
Навчила так мене любити…

Автор Тарас Пасимок (AS_TAR) & Наталя Марак
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #49 : 01:23, 04 Лютого 2011 »

Ей ви, філософи, мовчіть,
Коли я буду говорити.
Як жити ви мене не вчіть,
Бо я вже знаю, як не жити.

…Одна безмежна площина,
Душа там термін відбуває.
Комусь наркотик – сатана,
А хтось за випивку вбиває.

Одним брехня – сестра і брат,
А іншим гроші – мама й тато.
Комусь кар’єра – Арарат,
Комусь – лише б дітей багато.

Ей ви, філософи, мовчіть!
Стирає вічність межі в часі…
Постане все заздалегідь
В новій словесній іпостасі.

Свідомість тисячі площин
Спроможна в просторі відкрити.
І в кожній кожен – сам-один,
І на одинці вчиться жити.

Для когось Бог – його мета,
Комусь бракує сили волі.
А в інших істина – свята,
Але переконання кволі.

Ей ви, філософи, мовчіть!
Бо там, де плоть перемагає,
Там розум спить. Як розум спить,
То дія логіки не має.

І з площини на площину
Душа втікає з тіла в тіло.
І подолавши не одну,
Знаходить те, що так хотіла.

Думки – наточені ножі.
Думки – найбільша наша сила.
Ескізи, фарби, колажі
Вбивають і дарують крила.

Ей ви, філософи, мовчіть,
Дозвольте тиші говорити.
Як жити все-таки не вчіть,
А поясніть, навіщо жити?

Одна безмежна площина,
Або численні півплощини.
І в часі не існує дна,
Кінця, початку, середини.

І всі залежні, так чи так.
Ніхто не вільний абсолютно.
Морально, віртуально… Як?
Фізично, брендово, валютно…

Ей ви, філософи, мовчіть,
Не дайте приводу до бою.
Ви не мене, а їх навчіть
Без крові битися з собою.

Одним брехня – а ля фінал,
Для інших гроші – їхня втрата.
Комусь в’язниця – п’єдестал
І без сім’ї, без Арарата…

Мільйони душ на площині,
Що невиразні ловлять тіні.
І тільки погляди сумні,
Та сподівання безнадійні…

Ей ви, філософи, мовчіть,
Бо всім судилося мовчати!
Як жити, ви мене не вчіть,
Навчіте, як не помирати…

Христина Панчак
EdSem
Постійний відвідувач


Репутація: 10
Offline

Повідомлень: 223


« Відповідь #50 : 00:33, 05 Лютого 2011 »

дякую, всі твори і прозові і вірші, які я тут написав ще з 17-18 років - зараз я так просто не пишу, тому тут і не публікуватиму  Smiley
Ой, шо я писав у цьому віці... Лесь Подерев'янський разом з Трахтенбергом ховаються. На жаль поділитись з вами не зможу, бо давно ті всі записи погубились(((
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #51 : 13:27, 08 Лютого 2011 »

Нове - може буде пісня)

Мама – є слова в яких найбільше змісту
Та коли це розумієш – стає надто пізно
Пізно, бо жовте листя перетвориться на попіл
І не має значення, що буде потім

Без зволікань вона прийде на допомогу
І краще мати змогу помогти не лише в старості
Не в старості і в смерті говорити про любов
Та діти в більшості суцільні егоїсти

Звична картина – хворе серце, гіпертонія
Здоров’я не повернеш, весь час на нервах
Робота, добробут, хвилювання за рідних
Коли ж тут відпочити від сірості й рутини?

Мама – твоє перше слово в колисці
І дотик теплих рук такий приємний з дитинства
Все віддасть для тебе – лише попроси
Не існує меж її душевної краси

Мама – є слова в яких найбільше змісту
Та коли це розумієш – стає надто пізно
Пізно, бо жовте листя перетвориться на попіл
І не має значення, що буде потім
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #52 : 14:29, 10 Лютого 2011 »

Моє, старе, англійське...
Не судіть строго -- ше в 14 писав)

Outrageos life -- oppression
I don’t have any wife or girl
To live with her in highlands or a hole
Alas the assure sky – convention
I will be always lone and kind
Cause all this world – denunciation
The place where are you live
Now you see – love is myth…
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #53 : 14:29, 10 Лютого 2011 »

I was near the river
When she looked at me
And laugh
I was her favorite
Look like the ray in the night
But it was a rub
Farewell to love
I wasn’t coward
And not medieval knight
Look like a trailer
I was cut by a saw
The only thing I want you to know
I was near the river
When she looked at me
And said
Pensive boy
All my life is ashes
Bliss for me is your kiss
Look like the ray in the night
I was delight
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #54 : 14:54, 16 Лютого 2011 »

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
не дає зітхнути синдром махання
і потреба здохнути здоровенна.

Я нормально писав непогані вірші,
міркував про найтоншу тканину прози,
а тепер мої рими щоразу гірші
і до "прози" римуються в мене "сльози".

І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну
без повітря, світла, тепла, привіту.
Я розклав оцю журбу многотрудну
на півкулях мозку, мов карту світу.

Помолися ж за мене в кватирку Божу —
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.
Я з розпуки тут ошаліти можу —
вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.

Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!
Привези мені морфій, тютюн і тишу.
Я конаю тут, як остання риба.

Андрухович
Malva Landa
Постійний відвідувач


Репутація: 11
Offline

Повідомлень: 144


« Відповідь #55 : 15:12, 16 Лютого 2011 »

Слухати вірші Андруховича  у його виконанні - одне задоволення! Інтонація, дикція, міміка, жестикуляція... ммм... Ну а коли він співає "Зеленая ліщинонька" - я відлітаю Smiley))

Не варто рухатися швидше, ніж літає ваш ангел-охорнець
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #56 : 15:02, 21 Лютого 2011 »

Торкаюсь долонею зимної плитки в ванній.
Скуйовджена зачіска – добра усталена звичка.
Печаль доганяє поїзд її останній,
А муза скандалить – невиспана істеричка…

Важко згадати, коли востаннє кохалась
З відвертими фразами і щасливими віршами.
Муза скандалить… Вона вже мене дістала!
Каже, відомі мають справу і з гіршими.

В лічені миті дзеркало вкрилося парою,
Очі сльозяться десь на задньому фоні.
Печаль доганяє поїзд її примарою,
Всихає вазон покинутий на підвіконні…

Біла піжама і повно довкола блідості,
Тіло стомлене пахне чорною кавою.
Совість із першою групою інвалідності
Розум споїла мрякою солодкавою.

Стікає вода віями, спокій – нервами,
На кухні тарілки літають і голосно падають.
Відомі стають повіями або стервами,
Всі інші стають минулим – про них не згадують…

Змиваю ретельно залишки злої заздрості,
Чуже співчуття стікає струмками синіми.
Противне на смак гірке почуття меншовартості.
Чи всіх досконалих вважати у цьому винними?

Печаль доганяє поїзд її поспішно.
Скуйовджена зачіска – добра усталена звичка.
Мені не страшно, а навіть...шалено смішно,
Як муза скандалить – невиспана істеричка…

© Христина Панчак
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #57 : 03:54, 22 Лютого 2011 »

Мчать повз ілюзії
мрії тонкими алеями,

Стіни надій під
завалами тихих думок,

І почуття
несезонно заквітли лілеями,

Щоби зустріти
весну під улюблений рок.



Власна ж свідомість
надгучно ламає стандарти,

Злі децибели
руйнують той спокій в душі.

І в мої вікна
кидають каміння – не жарти!

Хто переможе у
даній тотальній війні?!



Спогади ранять й
без того поранене небо,

І без ліцензій
втручаються в моє життя.

Як розуміти
захмарні душевні потреби?

Як лікувати без
ліків чуже сприйняття?



Струни гітари
співають про мій дисонанс,

Пильно у згадках
шукаючи квінтесенсій,

Наче ніхто не
заграє для долі романс,

Наче ніхто не
знайде в допомогу есенцій.



Давлять на мозок
акорди почуті в надії

Про термінове
повернення кращих часів,

Та моє серце вже
швидше засне в летаргії,

Ніж ти припинеш
боятись своїх почуттів.

© Христина Стринадюк
Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2572


« Відповідь #58 : 17:02, 28 Лютого 2011 »

Холод зникне. Скоро...
Цвітуть сади в моїй уяві вже
Зелені молодість та воля (я)
Galen
Абориген


Репутація: 27
Offline

Повідомлень: 1197
Awards: KosivArt Аватар 2009

Світ нікому не обіцяв бути справедливим.


« Відповідь #59 : 19:50, 10 Березня 2011 »

ТИ

Щодня луна веселий сміх,
Із неповторних уст твоїх,
Він звеселяє всіх і все,
І радість у серця несе.

Підкреслює твій стан завжди,
Що залишає в спогадах сліди,
Твоя тендітність вабить очі,
І в ясний день і в темінь ночі.

Побачив раз захочеш знову,
В житті це ставиш за основу,
І у думках лелієш мрію,
Створивши у душі надію.

Хочаб ще раз тебе зустріти,
І тихо поруч посидіти,
Дивитись як ти розмовляєш,
Й до мене погляд направляєш.

А у очах твоїх весь світ,
Чарівність молодості літ,
Душі відбиток і краса,
І свіжість як весни роса.

І кожний рух та подих ніжний,
Та блиск зубів твій білосніжний,
І не забутній голос милий,
Що від життя цього щасливий,

І в мить задумливе мовчання,
Та ніжне мовчазне зітхання,
Усе увагу привертає,
Й цікавість ніжно обіймає,

Хто ж є насправді мила ти,
Що хочу поруч тебе йти,
І хочеться тобі сказати,
Слова ці варто пам'ятати:

Всі кроки, що в житті пройшла,
Й думки, що з ними ти несла,
Вони залишуться з тобою,
Не змити спогади водою.

Та щоб не сталося повір,
Твоя краса - небесних зір,
Так було й буде так завжди,
До поки в світі будеш ти!

Автор Роман Ф. (мій друг)
Сторінок: 1 2 3 [4] 5 6 ... 10 |   Нагору
  Друк  
 
Перейти в:  

© 2007—2024 KosivArt | Працює на SMF