Хто має якісь віршики? Їх сюди!
Косів: форум міста та району
04:23, 14 Листопада 2019 *
Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
Увійти
 
 
   Початок   Допомога Пошук Увійти Реєстрація WAP  
Сторінок: [1] 2 3 ... 10 |   Вниз
  Друк  
Автор Тема: Хто має якісь віршики? Їх сюди!  (Прочитано 106716 раз)
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« : 18:24, 11 Квітня 2007 »

Для початку я закину пару витворів, тих що мені найближче до душі!

Сонце сіло за горизонт, і
Ти в зажурі шовковій між зір загубила свій зір,
А в твоєму волоссі запорпалися кажани.
Я ж кажу тобі тільки "Ви", бо мені так подобається.
Бо повіяв вітер аж із лузитанських гір,
Заскрипіли щоглами мерці-кораблі,
І солоний сміх заліг у твоїх незаплетених косах, і
На бруківках туніських міст і досі вночі
Чути літери чвалу, розмову копит. Досі
В парагвайських лісах будують міста,
Пишуть Біблію мовою гварані, і
Руйнують колонії єзуїтів королівські війська; бо
Над Єрусалимом невидимо ще майорить
Білий прапор з червоним знаком хреста, і
Ти вдивляєшся в сонце крізь сірий пил
І вслухаєшся здалеку в скрегіт і скрип танків,
Бо тритисячолітня пісня ліванських гір
Пишеться тільки крапельками червоних літер, і
Ці рукописи неможливо не прочитати, бо
Досі рухаються над Середземним морем
Постаті у плащах хрестатих, і
Страшно мені за тих кажанів, що в твоєму волоссі,
І тому я казав би тобі тільки "Восе",
Якби знав ту стару лузитанську мову, бо
В зойках твоїх кажанів голос ярла зі стрілою в оці. Ви
Не зможете жити просто так, пані з лиликами в незаплетених косах, бо
Занадто рівна у Вас хода, бо ясне занадто у Вас чоло, бо
Занадто чисті у Вас уста, надто чуйні, щоб цілувати щось,
Крім краєчка його листа, або хреста на гробі.
Якби я був блазень його палат, я спочатку став би там дубала,
Я б ногами дриґав, скакав на стіл, реготав би, плакав - не говорив,
Я б діждався поки він стане п'яний, і тоді порадив би цілувати -
Обережно, трепетно, мовби щез, - крізь пітьму й серпанок - твоє плече.
І якби по тому він не згорів, ввів тебе до ордену матерів,
Звоював Судан і здобув Перу, переплив Пасифік і спорудив
На горах шотландських одне із див - отоді - скалічений, та живий -
Він би міг завзято, без зайвих слів, цілувати просто - в уста, і ти
Вже б заснула тихо у нього в ліжку на тобою вишитих подушках. Тоді
Ти б згадала сонно, мов маячню, смиканину куцу спітнілих рук.
Він би довго, вперто тебе будив запитати, що то за сміх уві сні.
Ти б сказала: диво - наснилось мені, що мене лоскочуть мої кажани.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #1 : 18:24, 11 Квітня 2007 »

Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч
В той день, коли цвіли сади?
Ти пам'ятаєш ніжні мої руки
Й несмілий шепіт: '…чекаю, прийди…'
Ти пам'ятаєш, як ходили разом
Алеями, що іскрились в росі?
Ти пам’ятаєш, як казав: 'Кохаю…'
Тримаючи троянду в руці?
…Я пам'ятаю, милий, все я пам'ятаю
Як жаль, що вже забувсь ти.
Але пройдуть роки, й колись в печалі
Згадаєш ти мене в полоні самоти.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #2 : 18:25, 11 Квітня 2007 »

Тиха падала темінь на землю
Я стояла одна у дворі
Я чекала, що прийдеш мій милий
Й скажеш ніжно: 'Кохана, привіт'
І як завжди ми будемо разом
Вечір знову проводити вдвох
Будем смуток ділити і радість
І не вірить, що є світ розлук
Але марно чекала, коханий
Ти до мене уже не прийдеш
Ти сказав, що ніколи між нами
Нічого серйозного більш не буде.
Тихо падала темінь на землю
Десь стояли кохані в дворі
А я все чекала, що прийдеш
Й скажеш ніжно: 'Кохана, привіт'

Я мрію про кохання із вуст твоїх почути

Я мрію про кохання із вуст твоїх почути...
Немов зірки на небі кудись зникають люди...
Я мрію чути щастя у голосі твоєму,
Щоб нам світило Сонце, зірки в нічному небі...
Я мрію про кохання, про щастя, про надію...
Я мрію лиш з тобою ... з тобою бути мрію!!!

М. Свириденко "Любити жінку"

Любити жінку – відкривати світ,
де святом зацвітає все буденне.
Любити жінку – цілувати слід,
де йшла вона і думала про мене.

Де в муках світ народжувався знов,
сльозою, мов росою, умивався.
Де я втрачав таку близьку любов
і до страждання серцем прилучався.

І голосом уже пошерхлих трав
земля вологи з вічності благала.
А я вмирав і знову оживав,
і спрага жити – все перемагала.

Життя – то над усе.
І в кожному із нас
дзвенить його мелодія обнови.
І чар душі не стишився, не згас,
де все одвіку зіткане з любові.

Любити жінку – чемно до землі
вклонятися і сумніву не мати.
З мого двокрилля – на однім крилі:
Кохана, Дівчина, Дружина, Мати.

Злилося все у поклику: любить!
І рання зустріч, і розлука пізня.
Та в небі не потьмарилась блакить,
та в серці ще не заніміла пісня.

Я слухаю. І чую, наче грім,
рокоче невпокорене жадання.
Та я щомиті відчуваю в нім
душі безцінний дар – моє кохання.

Не зраджу. Не стужію. Не зроню
людської гідності: повік любити.
Лише любов ми вибрали в рідню
і гріх спокутуєм п її молитві.

Любити жінку – відкривати світ,
як дереву, квітчатись верховіттям.
Любити жінку – дарувати цвіт
собі, і друзям,
і найменшим дітям.

Яка ти хороша!

Яка ти хороша! Як гожая весна!
Як квітка чудесна, як зірка небесна!
Як місячний промінь, як Божеє сонце!
Заглянь в мою душу, що повна тобою;
Ти світ мені цілий скрасила собою.
Тебе ж я кохаю незмірно, безмірно!
На світі ніхто не любив ще так вірно!
Тобі ж я не зраджу до суду, довіку!
Невже ж задавати брехню чоловіку?
Не слухать речей отих чулих, гарячих?
Не чути в їх струн щирозлотих, молячих?
Ба! Чом би не слухать той гомін мов з неба!
Та вірити тілько клятьбам тим не треба!..

твоя дружина

Поросла диким терном стежина,
Кропива все по ній та ожина.
Це твоя насадила дружина,
Щоб не йшов ти на мій на поріг.
Я зі стежки очей не здіймаю,
Виглядаю – а тебе немає,
Чи вже спить, чи її обіймає...
Чи то просто добратись не зміг.

Понад стежкою сиві тумани,
Розцвілися отруйні дурмани.
Це накликала твоя кохана,
Щоби очі осліпли мої.
Я втікала від рідної неньки
Лиш до тебе, мій милий-миленький,
Тільки зранила ноги біленькі
По ожинах і тернах її.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #3 : 18:26, 11 Квітня 2007 »

Вибачте за російську!

Прости меня и слов не надо
Я не смогу тебя забыть
Лишь в сердце, маленькая рана
С которой надо, дальше жить
Я обмануть себя пыталась
Что не люблю тебя и все
Но как и прежде, ошибалась
Ждала ответа на любовь...

Мне грусно,скушно,одиноко,
Я несмогузабыть тебя-
Твои глаза,твою улыбку,
твои прекрасные уста.
За что все ето?-я незнаю
И понимая что не сплю,
Я как и прежде жду ответа
на бесконечное люблю...
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #4 : 18:27, 11 Квітня 2007 »

Тебе я поцілую,
Ні за що не ображу,
На тебе я не крикну,
І навіть якщо злий.

І цей момент оргазму,
Що утворився внаслідок любові,
І я, і ти запам*ятаемо,
Як спільний наш початок,
Cімейного життя.

Ти будеш найгарніша,
Ніхто тобі не скаже,
Якісь погані речі,
Тому-що у тебе, е я.

Люблю тебе я сильно,
І мрію про любов,
З твоеї сторони також,
І ти, і я зустрінемося десь,
І вірш цей пройде через все,
Тому-що він виспівуе,
Мою любов до тебе.

Я все тобі пробачу,
І ти мені також,
Не проміняю я тебе,
На гроші і шалав,
Тому-що ця любов бездонна,
Як недра океану.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #5 : 18:28, 11 Квітня 2007 »

Літні зливи розлили у липні
Вранці над містом Любов…

Люди лякливо дивились на неї
І далі ішли собі знов…

Любов блукала, до людей промовляла
Тиху мову таку:

«Візьміть мене в душу, бо жити там мушу!
Інакше я завтра помру…»

А люди дивились, і йшли собі далі
Лиш вітер почув ці слова

А вранці до мене Любов завітала
Засмучена й майже жива…

Її я пустила, за стіл посадила
Хоч сили не мала сама:

Стомилися плакать мої сірі очі
І каменем стала душа

- «Дивись, мила дівчино, сонце на Сході
Встає, подолавши усе

Відкрий своє серденько, я тебе прошу
Хоч ти не зрікайся мене!»

- «Не треба мене, незнайомко, благати
Є в тому й твоя вина

Не можу тобі своє серце віддати
Бо серця у мене нема!

Не знаю де ділось: дощами пролилось
А може Йому віддала?

Тоді, коли з ним у садочку любилась
І обертом йшла голова….

А може, сердечко моє стало квіткою
Що квітне один день на рік?…

Ту квітку в віночок вплітає дитина
Сміється і п’є сонця сік…

Душа моя - пустка згоріла до щенту
Лиш попіл лишився один

Літає за вітром у небо блакитне
Де зорі, як розсип перлин…»

Любов посміхнулась і тихо сказала:
«Недарма я стільки пройшла!

Душа твоя плаче від болю та зради
І значить любов в ній ще й досі жива

Знайшла я тепер те, що всю ніч шукала
Душі своїй, дівчино,нащо брехала

Коли говорила: кохання нема!
Не серце твоє ці слова промовляло

Дивись, мила дівчино, сонце на Сході
Встає, подолавши усе!…

Відкрий свої сірі заплакані очі
Без страху мені подивись у лице…»

І я подивилась, і сонце пролилось
І світлом своїм відродило все те,

Що словом «байдуже», як склом затулилось
Від всіх почуттів, що у світі є…

Я раптом почула мелодію дивну
Слова божевільні полились з душі

І я заспівала, і пісню цю вітер
Як «пісню Любові» поніс між людьми

А я проспівала їм всім про кохання
Про яснії зорі на тихій воді

Про море широке, про гори високі
Що тисячу днів височать вдалині

Я їм проспівала про тугу кохання
Про серце, що ніжністю палко горить

Про наші з тобою липневі світання
Про пісню, що в небо за вітром летить

Хто справді кохає, той зрадить не зможе
Весь час неможливо брехати собі…

І стати такою як ТИ я не хочу!
Від світу не хочу ховати душі!

Хоч ТИ не зі мною, я житиму далі
Бо маю надію і маю мету

Хай зливи у липні гримлять надімною
Та все ж я кохаю! Співаю! Живу!!!
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #6 : 18:29, 11 Квітня 2007 »

Де власні відчуття сховати болю,
втікаю я, він опиняється зі мною.
Відкрий мене і вилий все назовні,
де відчуття всередині кричать на сили повні,
де біль ненавидить мене,
і обніми, до поки його сон пройде.
Це як прокляття, наче йти і з шляху збитись,
ти нагодуєш, цим і змусиш залишитись.
Відкрий мене, але остерігайся
всередині хоасу розбирайся.
Шкаралупа з грязі тріскає уся,
тож вимий швидше поки чистий я.
Скажи чому на мене вибір впав,
жадно схопити не хотів, думки не мав.
Отож відкрив тебе і змусив піти,
нікого вже не зможеш скривдити.
І страх ще трусить усього мене,
тож обніми до поки його сон пройде.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #7 : 18:29, 11 Квітня 2007 »

Коли когось кохаєш, ти здатен на все
ти божевілля відчуваєш і не пояснюєш це.
Ти наче місяць ясний й сонце водночас,
коли когось кохаєш зупиняється час.

Не сприймаєш навіть правди, віриш свято у брехню,
часом сам собі говориш що - "Насправді я лечу",
і пусті, безсонні ночі починають новий день,
коли когось кохаєш сам співа таких пісень.

Коли когось кохаєш - цього вже не змінить,
ти глибше відчуваєш це, нехай любов летить,
коли когось бажаєш усім своїм єством,
коли когось кохаєш усе йде обертом.

Коли когось кохаєш щиро - приносиш себе в жертву ти,
і віддаєш усе що маєш, двічі не треба думати.
Ти ризикуєш, на наслідки плювать,
коли когось кохаєш дійсно хочеться кохать.
Ти наче місяць ясний і сонце водночас,
коли когось кохаєш зупиняється час.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #8 : 18:30, 11 Квітня 2007 »

Я б хотів тобі подарувати пісню,
та сьогодні я не зможу це зробити,
я дивлюсь на тебе і мені бракує кисню,
щоб мою любов до тебе пояснити.

Я не знаю навіть слів чудових,
щоб говорить й описувать тебе,
твоїх усмішок добрих, щирих, нових,
в очах твоїх топлю я сам себе.

Я б хотів тобі танок подарувати,
щоб назавжди він тобі запам'ятався,
якщо перестане музика лунати,
дорікнеш мені - "Пішов й не попрощався!"

Я б хотів тобі подарувати небо,
туди де сонце піднімається з безодні,
де про вічність думати не треба,
там ніколи ми не будемо самотні.

Я б хотів з тобою погуляти
по саду що мріями моїми спіє,
тільки зможу що поряд стояти,
від краси твоєї тіло все німіє.

Я б хотів тобі подарувати щастя,
абсолютне, щоб завжди сіяла
посмішка із серця твого ясна,
і в хвилини смутку зігрівала.

Голос я б хотів тобі подарувати,
щоби дітям ти співала колискові,
біль нестерпний ховаю за грати,
знаю ми вже не зустрінемось ніколи.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #9 : 18:31, 11 Квітня 2007 »

Я кохаю тебе тиждень, місяць чи рік...
Все, що втрачене нами і все, що забуте повік,
відійде, не торкнувшись ні наших гарячих повік,
ні старого каміння на березі або на площі.
Все, що втрачене нами - пісок у глибинах ріки,
повертання її за невидимі знаком руки,
коли навіть слова, ще подібні на дотик м'який,
вже не мають ні значень, ні сили усе зупинити.
Я кохаю тебе, я не зможу відчути кінця.
Все, що втрачене нами - лиш обриси рук і лиця
постарілих коханців, їх маєже затерплі серця.
Але як зупинити ріку, у яку не ступити?
Сьогодні чи завтра - ти знову поїдеш додому,
порожні зізнання, світлини в альбомі старому,
де наші обличчя невміло маскують утому
від сірих конвертів і довгих уявних розмов.
Цілунки натужні - пів присмак гіркавої туги
за власним безумством, яке не прожити у друге,
а навіть тоді, коли той, кого кликала другом,
захоче залишитись на день або, може, на два.
І все, що я маю, і все, що ми втратимо потім -
дві жовті троянди і західний потяг...
TweaXL
Постійний відвідувач


Репутація: 5
Offline

Повідомлень: 167


395130395
« Відповідь #10 : 19:16, 12 Квітня 2007 »

Про життя у 100 словах, жаль що на російській, але вже:

Колыбель. Пеленки. Плач.
Слово. Шаг. Простуда. Врач.
Беготня. Игрушки. Брат.
Двор. Качели. Детский сад.
Школа. Двойка. Тройка. Пять.
Мяч. Подножка. Гипс. Кровать.
Драка. Кровь. Разбитый нос.
Двор. Друзья. Тусовка. Форс.
Институт. Весна. Кусты.
Лето. Сессия. Хвосты.
Пиво. Водка. Джин со льдом.
Кофе. Сессия. Диплом.
Романтизм. Любовь. Звезда.
Руки. Губы. Ночь без сна.
Свадьба. Теща. Тесть. Капкан.
Ссора. Клуб. Друзья. Стакан.
Дом. Работа. Дом. Семья.
Солнце. Лето. Снег. Зима.
Сын. Пеленки. Колыбель.
Стресс. Любовница. Постель.
Бизнес. Деньги. План. Аврал.
Телевизор. Сериал.
Дача. Вишни. Кабачки.
Седина. Мигрень. Очки.
Внук. Пеленки. Колыбель.
Стресс. Давление. Постель.
Сердце. Почки. Кости. Врач.
Речи. Гроб. Прощанье. Плач.
Ясік)
Постійний відвідувач


Репутація: 1
Offline

Повідомлень: 109


Життя одне і треба зрозуміти для чого живеш!


« Відповідь #11 : 21:30, 17 Квітня 2007 »

А тепер і на українській:

Колиска. Пелюшки. Плач.  Слово. Крок. Простуда. Лікар.  Метушня. Іграшки. Брат.  Двір. Гойдалки. Дитячий сад.  Школа. Двійка. Трійка. П'ять.  М'яч. Підніжка. Гіпс. Ліжко.  Бійка. Кров. Розбитий ніс.  Двір. Друзі. Тусовка. Форс.  Інститут. Весна. Кущі.  Літо. Сесія. Хвости.  Пиво. Горілка. Джин з льодом.  Кава. Сесія. Диплом.  Романтизм. Любов. Зірка.  Руки. Губи. Ніч без сну.  Весілля. Теща. Тесть. Капкан.  Сварка. Клуб. Друзі. Стакан.  Будинок. Робота. Будинок. Сім'я.  Сонце. Літо. Сніг. Зима.  Син. Пелюшки. Колиска.  Стрес. Коханка. Ліжко.  Бізнес. Гроші. План. Аврал.  Телевізор. Серіал.  Дача. Вишні. Кабачки.  Сивина. Мігрень. Окуляри.  Внук. Пелюшки. Колиска.  Стрес. Тиск. Ліжко.  Серце. Нирки. Кости. Лікар.  Мови. Труна. Прощання. Плач.
Juha
Ст. модератор


Репутація: 76
Offline

Повідомлень: 2516
Awards: KosivArt Душа форуму 2009


My little dream )))


« Відповідь #12 : 11:18, 26 Листопада 2007 »

         Виправленому вірити
Наснишся знову - знаю не втекти,
Твій поглід скрізь безжальний наче вічність.
Така важка корона самоти!
Така банальна гра у лаконічність!
Ілюзії нема, є ти і світ,
І нідочого феєричні крила.
Я три розлуки перейшла убрід.
А об четверту голову розбила.
Така стара від зіграних ролей,
Вростають руки в тишу, як дерева.
На жаль, на світі море королев,
На щастя, я давно не королева.
Прости, що я невиправний пішак
Дійшла до забороненого краю.
Прости, що ти не можеш так,
Але інакше бути не буває.
І не втекти, бо погляд навісний
Розкислі нерви шарпоне насниться.
І не сховатись в шпарці до весни.
Бо світ така жорстока шахівниця.

Цей вірш я прочитала ще років 5 назад в газеті Експрес-Сооl. На жаль, я не пам'ятаю прізвище та ім'я автора. Здається вона з Львівщини.
borowed
Абориген


Репутація: 21
Offline

Повідомлень: 776


люблю життя і красивих дівчат

480299480
« Відповідь #13 : 00:42, 27 Листопада 2007 »

ГГ.Дивлюсь ,скілько Юрко тих віршів наштампував,та й в голову не лізе,що я з ним за однією партою сидів,з одної чарки пив,та ше багато чого цікавого разом робили Grin
Тааа...креатив присутній,хоча заслинив так,що аж з монітора шмаркає Roll Eyes
odnosel4anka
Абориген


Репутація: 54
Offline

Повідомлень: 938
Awards: KosivArt Аватар 2010


:)


« Відповідь #14 : 03:24, 21 Березня 2009 »

я теж викладу на рос. мові вірші Дуглас Мэллок. Просто вони мої улюблені, а от переклад не знаю чи є.

 Раз тебе не дано стать сосной на холме,
Стань кустом у подножья холма,
Стань листком – самым лучшим листком на траве,
Чтоб тобою гордилась трава.

Раз тебе не дано стать большим осетром,
Не горюй – в этом нету греха!
Стань форелью, но лучшей форелью при том,
Чтоб тобою гордилась река.

Кто-нибудь в этом мире стоит у руля,
Кто-то варит похлебку в ковше.
Всюду масса работы – и вся для тебя,
Выбирай, что тебе по душе!

Не дано стать дорогой – стань горной тропой,
Не Луною – так яркой звездой.
Сделай так, чтобы люди гордились тобой,
Стань собой, самым лучшим собой!
Дуглас Мэллок


"Своїм терпінням ми можемо досягти більше ніж силою" wink3
Сторінок: [1] 2 3 ... 10 |   Нагору
  Друк  
 
Перейти в:  

© 2007—2019 KosivArt | Працює на SMF