Хто має якісь віршики? Їх сюди!
Косів: форум міста та району
09:53, 25 Травня 2019 *
Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
Увійти
 
 
   Початок   Допомога Пошук Увійти Реєстрація WAP  
Сторінок: 1 [2] 3 4 ... 10 |   Вниз
  Друк  
Автор Тема: Хто має якісь віршики? Їх сюди!  (Прочитано 103356 раз)
odnosel4anka
Абориген


Репутація: 54
Offline

Повідомлень: 938
Awards: KosivArt Аватар 2010


:)


« Відповідь #15 : 03:26, 21 Березня 2009 »

Деревья, что в поле широком растут,
Взлелеяны солнцем, дождями, цветут,
Не знают заботы о влаге, о свете,
Спокойно мечтая о будущем лете, -
Не станут они патриархами леса,
Их тихо укроет забвенья завеса.
Мужчина, который живет без забот,
Который бездумно по жизни идет,
Который не жал, не пахал и не сеял,
Заботы не знал о земле и о хлебе, -
Не станет он храбрым, отважным и смелым,
И будет ему лишь забвенье уделом.
Хорошее дерево трудно растет,
В борьбе со стихиями вечно живет,
Становится крепче от бурь и от гроз,
И тянется к небу, не ведая слез.
Чем злее природа, чем вихри сильнее, -
Тем крепче мужчина и лес зеленее.
Лишь в чаще лесной патриархи живут
И вечную битву с судьбою ведут,
И тянутся к звездам седыми ветвями,
Беседуя с ними глухими ночами,
Покрыты рубцами от бурь и борьбы,
- Незыблемы эти законы судьбы.

 Smiley

Дуглас Мэллок (перевод Зои К.)


"Своїм терпінням ми можемо досягти більше ніж силою" wink3
ploskonos
Абориген


Репутація: 36
Offline

Повідомлень: 1392
Awards: KosivArt Порадник 2010

446895790
« Відповідь #16 : 10:33, 21 Березня 2009 »

Народна творчість,автор невідомий

Сніжок мете, гірлянди мерехтять.
Веселий сміх лунає по Вкраїні.
Хрещатиком прапОри майорять
Червоно-чорні й просто жовто-сині...

А на Майдані нашім упідряд
Хитаються від вітру на жердині
На радість і дорослих, і малят, -
Два Віті по боках і Йуля всередині.

))
Marinka
Ст. модератор


Репутація: 85
Offline

Повідомлень: 1412
Awards: KosivArt Язва форуму 2010


Язва форуму:)

489881438
« Відповідь #17 : 23:08, 21 Березня 2009 »

2 ploskonos - Жесть wink3)))

Життя – то трояка ружа...
ploskonos
Абориген


Репутація: 36
Offline

Повідомлень: 1392
Awards: KosivArt Порадник 2010

446895790
« Відповідь #18 : 23:44, 21 Березня 2009 »

 Незнаю
ploskonos
Абориген


Репутація: 36
Offline

Повідомлень: 1392
Awards: KosivArt Порадник 2010

446895790
« Відповідь #19 : 23:45, 21 Березня 2009 »

2 Marinka
з пісні слів не викинеш
odnosel4anka
Абориген


Репутація: 54
Offline

Повідомлень: 938
Awards: KosivArt Аватар 2010


:)


« Відповідь #20 : 04:11, 22 Березня 2009 »

от написав ploskonos , але то треба було в анекдоти  sarcastic_hand таке втнути:)

"Своїм терпінням ми можемо досягти більше ніж силою" wink3
odnosel4anka
Абориген


Репутація: 54
Offline

Повідомлень: 938
Awards: KosivArt Аватар 2010


:)


« Відповідь #21 : 04:20, 22 Березня 2009 »

а тепер повернемось до теми і я вірш про село виставлю

Село вмирає назавжди...

Як незгадати моє рідне -
село, де мати виросла, жила,
де батько мій ходив до школи,
де я прожив ціле життя;
де бабця кликала до хати
на пироги та молоко,
де все цвіло, любов'ю пахло
неначе в казці все було.
Дитячі роки там минули,
село де Гонту роздерли,
де було все, й нажаль не було
надії, правди і весни.
Тепер там бачу пусті хати,
і річки майже вже нема,
верба, що беріг прикрашала
стоїть немов стара вдова.
Дорога вкрита камінцями,
що понаносило згори,
стежки зарозші бур'янами,
й кругом одні п'яні думки.
Упавший тин і сіра хвіртка,
вже й не скрипить, нема чого
лиш цвинтар з білими хрестами
ото таке моє село.
Як бачиш це - душа ридає,
куди поділись ті роки,
й чому так сталось, хто підкаже -
невже вмирає назавжди.

"Своїм терпінням ми можемо досягти більше ніж силою" wink3
Galen
Абориген


Репутація: 27
Offline

Повідомлень: 1197
Awards: KosivArt Аватар 2009


Світ нікому не обіцяв бути справедливим.


« Відповідь #22 : 17:14, 17 Червня 2009 »

Вірш написаний моїм добрим другом. Рекомендюю почитати.

ЧАРИ КОХАННЯ

Перше кохання, почуття всім відоме,
Водночас таємниче, але щось є знайоме,
Ти лежиш мов прикутий до ліжка свого,
І не наче летиш бо не бачиш його.

Думки про кохану окриляють тебе,
Ти взятий в полон й скоро це не мине,
Серце плаче від щастя й у грудях стрибає,
Воно прагне чогось і чого уже знає.

Всі думки поринають в якусь невідомість,
Тобою керує одна підсвідомість,
Мариво дивне сліпить очі твої,
І ти спрагло ковтаєш гіркі сльози свої.

Що сталось ти знаєш, кохання прийшло,
Десь поблизу серця своє місце знайшло,
Ти біль відчуваєш та не серце болить,
Це кров від кохання біля нього кипить.

Ти живеш одним днем, щасливий ти є,
Бо надія на краще, натхнення дає,
У мріях ти з тим кого прагнеш тепер,
А всіх що були, ти із пам'яті стер.

Затьмарився розум в твоїй голові,
Навколо плине життя, але ти в пустоті,
І в ній ти не сам, там думки і вона,
Й пустота із-за неї, стає чарівна.

В ній небо й земля і промінь тепла,
Як дивно що людей тут більше нема,
Біля себе ти бачиш тільки постать одну,
Це прекрасна особа, наче з дивного сну.

Ти бажаєш її як нікого раніш,
І кохаєш її з кожним днем все сильніш,
Для тебе за все найгарніша вона,
Бо вважаєш що в неї краса неземна...

Та раптом в реальність повертаєшся ти,
На ноги підводишся й намагаєшся йти,
Наче знову цей світ по новому ти бачиш,
І ти не сумний, а від радості плачеш.

Ти вже знав що тобою, коли був в забутті,
І впевнений зараз що в твоєму житті,
Хвилиночка щастя і вона не остання,
Бо принесли її сильні чари кохання.
preludio
Відвідувач


Репутація: 3
Offline

Повідомлень: 82



« Відповідь #23 : 17:24, 17 Червня 2009 »

Боже, спаси нас від скверни,
Виведи нас із проваль,
Щоб ми зрозуміли, доперли,
Що ми не такі, як москаль!

Бачиш козацькі могили,
Кров, мов багровая шаль...
Тебе, Українцю, родили
Не так, як родився москаль!

І зорі тебе колихали,
Й стежки тебе мчали у даль.
Тобі колискову співали
Не ту, яку слухав москаль!

Тебе народили герої
Із серцем, немов пектораль.
Пануй в свому власному домі
І дякуй, що ти не москаль!

Бо ми споконвіку тут жили,
Тут пам'яті вічна скрижаль.
І предки твої говорили
Не так, як говорить москаль!

Нас війни й історія били,
Однак наша сила, як сталь,
Бо пращури наші не пили
Отак, як бухає москаль!

Бо рідне попсою не стерти,
У спирті не втопиш мораль...
О Боже, не дай нам померти
Отак, як вмирає москаль!

Як ти сприймаєш життя, так і життя сприймає тебе...)
rim
Новачок


Репутація: 2
Offline

Повідомлень: 29


« Відповідь #24 : 22:55, 02 Серпня 2009 »

 
Степан Руданський (1834–1873)
                             На мою думку пророцтво.

МОГИЛА

      В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
      Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
      І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала.
      І гілля калини
Плелося косами,
І кетяги красні
Спадали биндами.
      Із лівого боку,
Словами ізрита,
Лежала край неї
Камінная плита.
      Чи прошлого пам'ять,
Чи того, що буде, —
Що писано в нії,
Не відають люди.
      Як військо, чорнобиль
Стояв на сторожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
      Скажіть мені, люди,
Кому з вас не мила,
Кому з вас не люба
Була та могила.
      Зійдітеся ж, люди,
Край дороги станьте…
Стисніть своє серце —
На могилу гляньте!..
      Могило-могило!
Ти, пишна могило!..
Де ділися чари,
Краса куди сплила?..
      Коса із биндами
Лежить край дороги,
Покошене військо
Доломлюють ноги.
      Пройшли тяжкі плуги
Через твоє тіло,
І пишнеє тіло,
Як вуголь, зчорніло…
      І тілько лиш камінь
Край нього біліє,
Но вже письмо друге
На ньому рябіє!
      І поле чорніє,
Коріння зсихає…
І бусел перистий
По скибах ступає…
      Споров плуг тяженький,
Задряпало рало,
І в рани насіння
Нерідне запало.
      Запало насіння,
Коріння пускає
І силу чужую
Без жалю спиває…
      І в місяців кілька
Край тої могили
З чорнобилем разом
Коноплі вродили!..
      Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но бог святий знає,
Що то за рік буде…
      Де була калина,
Там нап'ята буда…
Не верху могили
Чорнобилю груда…
      І димить,  чорнобиль
Заким запалає…
І "Вічную пам'ять"
Божий птах співає…

***
Джерело:   http://poetry.uazone.net/rudansky/index.html
odnosel4anka
Абориген


Репутація: 54
Offline

Повідомлень: 938
Awards: KosivArt Аватар 2010


:)


« Відповідь #25 : 18:34, 22 Серпня 2009 »

Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа невразлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

"Своїм терпінням ми можемо досягти більше ніж силою" wink3
Galen
Абориген


Репутація: 27
Offline

Повідомлень: 1197
Awards: KosivArt Аватар 2009


Світ нікому не обіцяв бути справедливим.


« Відповідь #26 : 18:59, 22 Серпня 2009 »

Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста,
Найчистіша душа невразлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

Гарно))
odnosel4anka
Абориген


Репутація: 54
Offline

Повідомлень: 938
Awards: KosivArt Аватар 2010


:)


« Відповідь #27 : 19:29, 22 Серпня 2009 »


Гарно))

дякую, вірші то взагалі гарна штука Smiley

"Своїм терпінням ми можемо досягти більше ніж силою" wink3
Gorolya
Абориген


Репутація: 64
Offline

Повідомлень: 983
Awards: KosivArt Нікнейм 2010

354881746
« Відповідь #28 : 00:42, 10 Грудня 2010 »

а ось пару від мене)
авторів знаю особисто) гг)

... Якщо
             життя відмовилось горіти,
    Якщо
            немає світла на цім світі -
    Тоді
            самому треба стати світлом,
    Тоді
            самому треба стати світом...
                                              
 _______________________________________


Ненаписаних і не сказаних,
Непочутих ніким і нерозгаданих…
Було в мене думок і може навіть ще є….
Непотрібних одній і омріяних іншою
Більше не буде підвішеним
Те, що в мені і уже не твоє…

Те, як важко було, і як стало тепер
Те, що вже відцвіло і уже не живе…
Заклопотаний світ так чекає мене…..
Як не вірилось, так надіялось
Як втрачалося й поверталося
І нехай кожен сон так безслідно мине….

У самотності, безнадійності
Алкоголем спотвореній дійсності…
Я вже майже вмирав, та як бачиш живий…
Не такий як всі, і непрощений
І уже тепер не безпомічний..
А колись ти згадаєш, що я був такий…

 _______________________________________

Напиши мені на вікнах листи…
Так ніжно і тонко, як завжди з душею…
Напиши їх мені так як вмієш лиш ти…
Хай зігріті вони будуть з неба зорею…

Щоб я зранку побачив і диво відчув…
І згадав як вночі знав що ти є десь поряд…
Як я рухи твої за вікном не почув?..
Не відчув на собі я гарячий твій погляд…

Скільки часу пройшло і ночей в самоті…
Скільки раз серед ночі я слухаю тишу…
Знаєш, бачив тебе я в самотньому сні…
Ти сказала «Чекай, може я ще напишу…….»




Тарас Пасимок
Мол. модератор


Репутація: 49
Offline

Повідомлень: 2224


« Відповідь #29 : 00:23, 21 Січня 2011 »

Cамурай

Саке із солодощами і лимоном
Приплив чуттєвості на помороку грані
безвольного й солодкого безсилля
Мої вуста неначе вдвоє стали більші
від поцілунків, ніби квітами розквітли

І я - не я вже, а рій метеликів,
що крила мають невагомі і барвисті
Я самурай, що самогубство вчинить
заради одного твоєго слова
заради вічної краси миттєвості, якою
душа моя на хвилях розцвітає
мов сакура на схилах Фудзіями, що
її так ніжно пестить вітерець весняний

Хоч жінка може бути самураєм,
її бусідо - то завжди кохання

Ю.У.
Сторінок: 1 [2] 3 4 ... 10 |   Нагору
  Друк  
 
Перейти в:  

© 2007—2019 KosivArt | Працює на SMF